Розділ 9: Останній раунд

П'ятниця. О дев'ятій вечора ангар промислової зони знову нагадував розпечений котел. Але цього разу Беатріса не ховалася в натовпі — вона сиділа в цивільній машині поліції за двісті метрів від будівлі разом із бійцями загону спецпризначення КОРД. На її колінах лежала рація, що шипіла короткими командами. Всі чекали сигналу від оперативника, який мав підтвердити, що організатори тоталізатора зібрали всю готівку в касі — це було потрібно для взяття на гарячому.

— Затримка на лінії, — раптом прохрипів командир у рацію. — Організатори запізнюються з підрахунком VIP-ставок. Чекаємо ще п'ятнадцять хвилин. Штурм відкладається.

— Які п'ятнадцять хвилин?! — Беатріса ледь не закричала, стискаючи кулаки. — Його бій починається просто зараз! Вони вб'ють його, якщо він не ляже!

— Спокійно, дівчинко. Твій хлопець міцний. Він протримається, — суворо, але з розумінням відповів спецпризначенець, перевіряючи затвор автомата.

А в цей час у центрі ангара Домінік виходив у клітку. Шум трибун зливався для нього в один суцільний гул. Він бачив у першому ряду шрамованого, який красномовно поплескав себе по кишені пальта, натякаючи на зброю, і зробив жест «униз» — нагадування про третій раунд.

Навпроти Домініка стояв справжній монстр — двометровий привозний важковаговик із порожнім, мертвим поглядом. Домінік знав: якщо він виграє, живим із цієї будівлі його не випустять. Але лягти навмисно? Здати бій через страх перед якимись кримінальними шістками? Це суперечило всьому, ким він був.

Пролунав гонг.

Перший раунд перетворився на чисте виживання. Суперник кинувся на Домініка, наче танк. Важкий удар у челюсть змусив Домініка відлетіти до сітки. В очах на мить потемніло, а рот заповнився солонуватим присмаком крові. Домінік ухилявся, маневрував, відповідав короткими точними ударами, але різниця у вазі була катастрофічною. До кінця раунду його ліве око повністю запливло від гематоми, а дихати через розбитий ніс ставало дедалі важче.

У машині поліції Беатріса стискала рацію так, що побіліли пальці. Кожна секунда здавалася вічністю.

Другий раунд. Домінік діяв на чистому упрямстві та адреналіні. Натовп шаленів, вимагаючи крові. Організатори боїв на трибунах помітно нервували — Лютий не збирався програвати красиво. Він тримався за рахунок неймовірної витривалості й техніки. Коли суперник замахнувся для фінального удару, Домінік прослизнув під його рукою і з усього маху всадив суперперперкоту в печінку гіганта. Той важко зітхнув і осів на одне коліно.

Шрамований підвівся зі свого місця, його рука залізла під палто. Він зрозумів, що Домінік порушив їхній договір.

— Третій раунд, — прошепотіла Беатріса в машині, бачачи на екрані планшета оперативника, як Домінік ледь стоїть у своєму кутку рингу, стікаючи кров'ю, але з гордо піднятою головою. — Будь ласка, починайте…

— Каса зафіксована. Поїхали! — скомандував полковник поруч.

Двигуни трьох броньованих мікроавтобусів одночасно заревли, зриваючись із місця.

У цей момент у клітці почався третій раунд. Суперник Домініка, розлючений хвилинним приниженням, кинувся на нього з подвоєною силою. Домінік заблокував перший удар, але другий прийшов точно в корпус, ламаючи ребра. Він упав на коліна, важко ковтаючи повітря. Шрамований на трибунах уже витягнув пістолет із глушником, цілячись крізь залізну сітку прямо в голову Домініка, який намагався підвестися.

БАБАХ!

Важкі залізні ворота ангара злетіли з петель від удару поліцейського тарана. Звуки світлошумових гранат розірвали повітря, засліплюючи натовп.

— Всім лежати! Поліція! Працює КОРД! — загриміли мегафони, і будівлю миттєво заполонили озброєні люди в камуфляжі.

Шрамований не встиг натиснути на гачок — двоє спецпризначенців збили його з ніг, заломлюючи руки за спину. Натовп у паніці кинувся врозтіч, але всі виходи вже були блоковані.

Беатріса забігла в ангар разом із другою хвилею штурму. Навколо панував хаос, крики та дим, але вона бачила лише одне — залізну клітку в центрі. Вона перемахнула через низьке огородження і підбігла до рингу.

Домінік сидів на підлозі клітки, прихилившись спиною до канатів. Він важко дихав, тримаючись за зламані ребра, його обличчя перетворилося на суцільне криваве місиво, але він був живий. Він повільно підняв своє здорове бурштинове око і крізь туман побачив її. Беатріса впала перед ним на коліна прямо на брудний настил, обіймаючи його за шию і ридаючи від полегшення.

— Принцесо… — прохрипів він, слухаючи, як навколо клацають наручники на зап'ястях його колишніх босів. Його побиті губи розпливлися в слабкій, але щирій посмішці. — Що тут… відбувається?

— Я ж казала тобі, Домініку, — крізь сльози посміхнулася вона, обережно витираючи кров із його щоки. — У цій грі правила встановлюю я.