Розділ 7: Уламки ілюзій

Ранок зустрів Беатрісу холодним сірим світлом, що пробивалося крізь фіранки. Вона прокинулася у власному ліжку, куди Домінік обережно переніс її під ранок, коли вона заснула на його плечі. Усе тіло ще пам'ятало гарячий дотик його рук, а на губах, здавалося, залишився присмак його поцілунків. Уперше за довгий час вона відчувала дивну, майже легку правильність у всьому, що сталося.

Вона швидко вмилася, накинула теплий кардиган і спустилася на кухню, сподіваючись побачити його там. Батьки мали повернутися лише за кілька годин.

Домінік дійсно був на кухні. Він стояв біля вікна, спираючись на стільницю, з чашкою чорної кави в руках. Його шкіряна куртка вже лежала на стільці, а на підлозі стояли важкі черевики. Почувши її кроки, він не поспішав повертатися. Напружена лінія його плечей одразу змусила Беатрісу зупинитися біля дверей.

— Доброго ранку, — тихо промовила вона, роблячи крок уперед.

Домінік нарешті повернувся до неї. Його обличчя було наче висічене з каменю — жодної емоції, жодного натяку на ту пристрасть і ніжність, з якою він стискав її в обіймах лише кілька годин тому. Бурштинові очі дивилися холодно й відчужено.

— Нам треба поговорити, Беа, — його голос прозвучав низько і сухо, без жодної хрипоти теплоти.

— Нам справді треба поговорити, — Беатріса підійшла ближче до столу, намагаючись зловити його погляд. — Домініку, те, що сталося… я не шкодую.

Він різко поставив чашку на стіл. Звук вийшов занадто гучним у тиші кухні.
— А я шкодую, — відрізав він.

Ці слова вдарили Беатрісу під дих. Вона на мить забула, як дихати, а фарби миттєво злетіли з її обличчя.
— Що? — ледь чутно перепитала вона, сподіваючись, що їй почулося.

— Те, що сталося вночі — це була помилка, — Домінік зробив крок назад, збільшуючи дистанцію між ними, і сховав руки в кишені джинсів. Його щелепи були так сильно стиснуті, що на вилицях ходили жовна, але він продовжував тримати цей холодний тон. — Ми обоє були на адреналіні. Ти надивилася на бої, я був після рингу. Ми просто перегнули палицю. Цього не мало статися.

— Помилка? — Беатріса відчула, як до горла підступає гаряча хвиля образи та гніву. Її пальці міцно стиснулися в кулаки. — Ти називаєш це помилкою? Ти цілував мене так, ніби… Домініку, не бреши мені! Я ж бачила твої очі!

— Ти бачила те, що хотіла побачити, принцесо, — жорстко перебив він, навмисно повертаючи це дошкульне прізвисько, щоб поранити її сильніше й змусити відступити. Насправді всередині нього все кричало від болю, коли він бачив її сльози, але він змушував себе стояти на своєму. — Подивися на мене. Хто я, а хто ти? Ти майбутній юрист, у тебе попереду чисте, правильне майбутнє. А я по коліна в бруді та криміналі. Якщо Артур чи твоя мати дізнаються — це зруйнує все. Я не збираюся бути тим, хто потягне тебе на дно.

— То ти вирішив просто погратися зі мною, а тепер вирішуєш, що для мене краще? — голос Беатріси зрадницьки тремтів, гарячі сльози нарешті покотилися по щоках. Вона відчувала себе неймовірно приниженою. — Ти боягуз, Домініку. Ти просто ховаєшся за своїми дурними правилами, бо боїшся дозволити собі бути щасливим!

— Думай як знаєш, — глухо промовив він, відвертаючись до вікна. — Забудь про цю ніч. Ми зведені брат і сестра. Це все, що між нами може бути.

Беатріса більше не могла цього терпіти. Вона розвернулася і майже бігом кинулася вгору сходами до своєї кімнати. Гучний гуркіт її дверей відлунив по всьому будинку.

Домінік залишився стояти на кухні наодинці. Він заплющив очі й щосили вдарив кулаком по стільниці, змушуючи посуд здригнутися. Його костяшки знову за кроточили, але цей біль був нічим порівняно з тим, як сильно стискалося його серце. Його план захистити її спрацював, але ціна виявилася занадто високою.