Розділ 5: Клітка для хижака

Той четвер став останньою краплею. Домінік весь день поводився так, ніби Беатріси взагалі не існувало. Він проходив повз неї в коридорі, дивився крізь неї й лише міцніше стискав щелепи. Ця холодна стіна, яку він знову звів між ними після тієї ночі у коридорі, зводила її з розуму. Вона більше не могла вдавати, що їй байдуже.

О першій годині ночі Беатріса почула, як під її вікном тихо загарчав мотор його позашляховика. Вона миттєво підхопилася з ліжка, швидко натягнула темні джинси, чорне худі з капюшоном і, намагаючись не шуміти, вибігла на вулицю. Наперед викликане таксі вже чекало на розі вулиці.

— Їдьте за тим чорним джипом, — тихо попросила вона водія, сідаючи на заднє сидіння. — Тільки тримайтеся на відстані, будь ласка.

Машина Домініка довго кружляла нічним містом, залишаючи позаду освітлені проспекти, і нарешті звернула у промислову зону на околиці. Навколо височіли похмурі силуети закинутих заводів та складів. Джип Домініка зупинився біля величезного ангара, звідки долинав глухий, вібруючий гул [travel].

Коли таксі висадило Беатрісу трохи далі в тіні, вона відчула, як мороз іде по шкірі. Біля входу в ангар стояли двоє кремезних чоловіків у чорному. Накинувши капюшон глибше на обліччя, Беатріса змішалася з галасливою компанією якихось людей у дорогих куртках, що саме підходили до дверей. Охорона кинула на неї короткий погляд, але, сприйнявши за супутницю когось із багатіїв, пропустила всередину.

Те, що Беатріса побачила всередині, змусило її серце завмерти.

Величезне приміщення було залите густим сигаретним димом і криками сотень людей. У повітрі пахло потом, алкоголем, пилом і залізом. У самому центрі ангара, під яскравим світлом потужних прожекторів, височіла залізна восьмикутна клітка — ринг для підпільних боїв без правил. Навколо неї бесновався натовп: чоловіки в дорогих костюмах кричали, розмахуючи пачками грошей, роблячи ставки, а поруч із ними стрибали такі ж дівчата в червоних сукнях, як та блондинка з клубу.

— А тепер зустрічайте! — прохрипів гучний голос ведучого в мікрофон. — Непереможний фаворит сьогоднішнього вечора... Лютий!

Натовп вибухнув шаленим криком. На ринг повільно піднявся хлопець у самих лише чорних спортивних шортах. Його руки були щільно перемотані тими самими еластичними бинтами, які Беатріса бачила в коробці.

Це був Домінік.

Без своєї звичної шкіряної куртки він виглядав ще потужнішим і страшнішим. Кожен мускул на його широких плечах і рельєфному пресі був напружений, на грудях виднілися кілька старих шрамів. Але найбільше Беатрісу злякало його обличчя. На ньому не залишилося нічого від того хлопця, який тихо розмовляв з нею на кухні. Погляд бурштинових очей став абсолютно диким, холодним і безжальним. Це був погляд хижака, готового розірвати будь-кого, хто встане на його шляху.

Навпроти нього в клітку зайшов його суперник — величезний, шрамований чоловік, який виглядав удвічі ширшим за Домініка. Пролунав удар гонгу.

Беатріса притиснула долоні до рота, відчуваючи, як підкошуються ноги. Вона нарешті побачила справжній світ свого зведеного брата — світ, де людське життя коштувало рівно стільки, скільки на нього поставили в тоталізаторі.

Бій не просто почався — він вибухнув. Суперник Домініка, величезний та неповороткий, спробував одразу збити його з ніг вагою. Але Домінік рухався неймовірно швидко. Він ухилився від потужного удару, наче розмита тінь, і миттєво провів серію жорстких, точних атак. Глухі звуки ударів його кулаків об чуже тіло відлунювали в голові Беатріси.

Домінік бився з холодною, професійною люттю. Жодних зайвих рухів. Він повністю контролював простір клітки. Вже на третій хвилині першого раунду Домінік спіймав суперника на помилці й завдав нищівного апперкоту. Величезний боєць важко звалився на настил рингу.

Ангар вибухнув шаленим ревом, сотні рук з грошима злетіли в повітря. Ведучий підняв руку Домініка, оголошуючи перемогу, але той навіть не посміхнувся. Він важко дихав, на його обличчі змішалися піт і чужа кров. Він швидко забрав свій рушник, перемахнув через сітку клітки й попрямував до технічного коридору, ігноруючи натовп.

Беатріса, наче в тумані, рушила слідом за ним, намагаючись не привертати уваги охорони. Вона завернула за темний кут коридору й побачила напіввідчинені двері, з-за яких чути було звук води, що лилася.

Дівчина обережно штовхнула двері й переступила поріг брудної, тьмяно освітленої роздягальні.

Домінік стояв спиною до неї перед іржавою раковиною. Він уже встиг зняти бинти, його важкі плечі здригалися від частого дихання. Він набирав у долоні холодну воду й обмивав обличчя, змиваючи сліди бою. Брудні червоні краплі стікали по його засмаглій шкірі прямо у злив.

— Я ж просив тебе не сунути свій ніс у мої справи, принцесо, — раптово пролунав його низький, хрипкий голос.

Домінік навіть не повернувся, але Беатріса помітила, як напружилися м'язи на його спині. Він відчув її присутність за одним лише запахом ванільних парфумів, які так не пасували цьому брудному ангару.

Він повільно вимкнув воду, витер обличчя рушником і розвернувся. В його очах читалося ціле цунамі емоцій: від дикого подиву до роздратування та раптового, глибокого страху за неї.

— Ти придуркувата? — прошепотів він, роблячи до неї крок. — Що ти тут робиш? Ти хоч розумієш, що це за місце? Якби хтось із цих виродків на трибунах зрозумів, хто ти, тебе б…