Розділ 4: Межа дозволеного

Дорога додому минула в грозовому мовчанні. Домінік летів нічними вулицями так, наче намагався втекти від власної люті, а Беатріса демонстративно дивилася у вікно, хоча її серце калатало у грудях як божевільне.

Щойно машина зупинилася біля будинку, вона першою вискочила з салону. У голові пульсувала лише одна думка — сховатися у своїй кімнаті, зачинитися на замок і більше ніколи не бачити цього нестерпного хулігана. Вона швидко прокрутила ключ у замку вхідних дверей, переступила поріг і опинилася в темному, тихому коридорі. Батьки вже давно спали, і в будинку панувала абсолютна тиша.

Беатріса не встигла зробити й двох кроків до сходів.

Двері за її спиною захлопнулися з глухим звуком. Домінік перехопив її за талію, розвернув на сто вісімдесят градусів і одним різким рухом притис спиною до стіни біля дверей. Його руки вперлися в дерево по обидва боки від її голови, повністю блокуючи будь-який шлях до втечі.

— Пусти… — видихнула Беатріса, але голос зрадницьки зірвався на шепіт.

Він був занадто близько. У темряві коридору його очі здавалися двома шматочками розпеченого вугілля. Його гаряче, переривчасте дихання обпалювало її щоку. Від нього пахло нічною прохолодою, алкоголем та чистою, концентрованою злістю.

— А тепер послухай мене сюди, принцесо, — прохрипів Домінік, нахиляючись так низько, що його губи майже торкалися її вуха. — Якого біса це зараз було? Що це за дешевий спектакль на танцмайданчику?

— Я просто танцювала! Це не твоя справа! — Беатріса вперлася долонями в його міцні груди, намагаючись відштовхнути, але він навіть не поворухнувся, лише сильніше притиснув її своїм тілом до стіни.

— Не моя справа? — всередині Домініка щось остаточно вибухнуло. Він перехопив обидва її зап'ястя однією рукою і підняв їх над її головою, притискаючи до стіни. Іншою рукою він жорстко, але водночас обережно взяв її за підборіддя, змушуючи дивитися прямо на нього. — Ти крутила хвостом перед цим малолітнім придурком прямо в мене на очах. Дозволяла йому лапати себе за талію. Ти хотіла мене вибісити, Беа? Хотіла перевірити моє терпіння? Вітаю, у тебе вийшло.

— А ти? — крикнула вона йому в обличчя, забувши про обережність і про те, що батьки сплять нагорі. В її очах заблищали сльози образи. — Ти прийшов туди з цією… блондинкою в червоному! Ти обіймав її, ти посміхався їй! Чому тобі можна, а мені ні?! Хто ти такий, щоб диктувати мені правила?!

Домінік раптово застиг. Його хватка на її підборідді послабшала, а пальці, що тримали її зап'ястя, злегка розтиснулися. До нього нарешті дійшло.

Вона не просто розважалася. Вона ревнувала.

Ця раптова здогадка вибила з нього всю злість, залишивши лише дику, шалену напругу, яка миттєво змінила повітря між ними. Його погляд опустився на її тремтячі губи, потім знову піднявся до очей. У нічній тиші коридору стало чутно, як швидко й синхронно б'ються їхні серця.

— Вона для мене ніхто, Беа, — дуже тихо, майже інтимно вимовив він, і його голос вібрував від напруги. — Просто бізнес-прикриття. А от те, що я відчув, коли той виродок до тебе торкнувся… це ледь не змусило мене його вбити. Тому не смій більше так робити. Чуєш мене?

Він повільно опустив її руки, але не відійшов ні на сантиметр. Його долоня ковзнула по її шиї, заплутавшись у волоссі. Беатріса затамувала подих, відчуваючи, що межа, яку вони так довго будували, зараз остаточно згорить.

Серце Беатріси зробило шалений кульбіт і, здавалося, просто перестало битися. Долоня Домініка в її волоссі була гарячою, а його погляд — магнетичним. Вона бачила, як повільно він нахиляється до її губ, і вперше в житті не хотіла нікуди тікати. Вона заплющила очі, готова переступити цю заборонену межу…

Рип.

Глухий, виразний звук старої паркетної дошки на другому поверсі пролунав над їхніми головами, наче постріл у тиші будинку. Потім почулися важкі, повільні кроки Артура, який прямував до сходів.

— Доме? Беа? Це ви там повернулися? — пролунав сонний голос батька згори. У коридорі другого поверху клацнув вимикач, і на сходи впала тонка смуга жовтого світла.

Напруга між ними розлетілася на тисячу трісок. Домінік зреагував миттєво, зорієнтувавшись за частку секунди. Його рука злетіла з її шиї, він зробив крок назад, миттєво повертаючи собі холодну, незворушну маску.

— Так, тату, це ми! — голосно й абсолютно спокійно відповів Домінік, кинувши на Беатрісу короткий, палкий погляд, від якого в неї все ще тремтіли коліна. — Забрав Беа з вечірки, щоб вона не їхала на таксі. Уже розходимося по кімнатах.

— А, ну добре… Молодці, що разом. Добраніч, — буркнув Артур і повернув до своєї спальні. Кроки почали віддалятися.

Домінік знову повернувся до Беатріси. У напівтемряві коридору він більше не намагався її затиснути. Він просто дивився на неї — важко, глибоко, так, ніби закарбовував цей момент у пам'яті. Його груди все ще важко здіймалися від перерваного пориву.

— Іди спати, сестричко, — тихо, з ледь помітною гіркою усмішкою промовив він. — Поки ми обоє не накоїли дурниць.

Беатріса не стала чекати двічі. Вона вислизнула повз нього, майже бігом піднялася сходами й закрилася у своїй кімнаті. Притиснувшись спиною до дверей, вона сповзла на підлогу, важко дихаючи й торкаючись пальцями своїх губ. Вони все ще горіли від його близькості.