Розділ 2: Зворотний бік медалі

Минув тиждень. Життя під одним дахом нагадувало гру в мінному полі. Домінік з'являвся в будинку як привид: зникав рано-вранці, повертався за північ, а за сімейними вечерями лише ліниво відмовчувався. Беатріса намагалася триматися осторонь, повністю занурившись у підготовку до першого семестрового колоквіуму. Але спокій тривав рівно до суботнього ранку.

Мати заглянула до неї в кімнату, тримаючи в руках стопку свіжовипрасованих сорочок.
— Беа, сонечко, занеси, будь ласка, Домініку в кімнату. Ми з Артуром їдемо на закупи в торговий центр, повернемося під вечір.
— А сам Домінік?.. — Беатріса напружилася.
— Ой, його машина поїхала ще о шостій ранку. Його немає вдома, — відмахнулася мати, поспішаючи до виходу.

Переконавшись, що в будинку тихо, Беатріса піднялася на другий поверх і штовхнула двері кімнати зведеного брата. Вона очікувала побачити тут типовий підлітковий хаос, але кімната Домініка була дивно мінімалістичною й охайною. Жодних зайвих речей, ліжко заправлене, пахло тим самим парфумом із нотками тютюну.

Вона підійшла до великої темної шафи, щоб покласти сорочки. Коли вона відкривала дверцята, одна із сорочок вислизнула з рук і впала на дно шафи, зачепивши якусь важку коробку. Пролунав глухий звук, і кришка коробки зсунулася.

Беатріса присіла, щоб підняти одяг, але її погляд застиг.

У коробці з-під дорогого взуття лежали акуратно перев'язані гумками товсті пачки стодоларових банкнот. Готівки було стільки, що студентка юридичного факультету мимоволі затамувала подих — тут вистачило б на кілька років її навчання в університеті. Але увагу привернуло інше. Поруч із грошима лежали еластичні бинти, забруднені підсохлою бурою кров'ю, важкий кастет і чорна капа для зубів.

Серце Беатріси шалено застукало в грудях. «У звичайному бізнесі з постачання не потрібні кастети й закривавлені бинти», — промайнуло в голові. Вона простягнула тремтячу руку, щоб закрити коробку й удати, що нічого не бачила, як раптово за її спиною пролунав холодний, наче крига, голос:

— Цікаво вчишся, сестричко? Не знав, що на юрфаці викладають курси зі шпигунства.

Беатріса здригнулася від несподіванки й різко повернулася. У дверях кімнати, спершись на одвірок і схрестивши руки на грудях, стояв Домінік. Його обличчя було блідим, під правим оком виднівся свіжий свіжий синець, а на костяшках пальців правої руки красувалися свіжі садна.

Він повільно пішов у її бік, і кожен його крок віддавався глухим ударом у її скронях. Маска ввічливого сина зникла. Перед нею знову стояв той самий небезпечний хуліган з вокзалу.

Беатріса глибоко вдихнула, змушуючи серце битися спокійніше. Вона підвелася, тримаючи в руках впалу сорочку, і акуратно поклала її на полицю. Замість того щоб виправдовуватися чи тікати, дівчина розвернулася і зробила крок назустріч Домініку.

Вона дивилася прямо на свіже садно біля його ока, а потім перевела погляд на збиті костяшки.

— Я не шпигувала. Мати попросила занести речі, — її голос звучав дивно рівно, хоча всередині все тремтіло. — А щодо цього… Юристам не потрібні курси шпигунства, щоб зрозуміти очевидне. Твої «звичайні контракти» залишають надто багато крові, Домініку.

Він насупився, явно не очікуючи такої відсічі. Його губи стиснулися в тонку лінію, він уже приготувався видати якусь чергову різку фразу, але Беатріса знову його здивувала. Вона рішуче обійшла його, вийшла з кімнати й за хвилину повернулася, тримаючи в руках невелику домашню аптечку та пляшку з антисептиком.

— Сідай, — скомандувала вона, вказуючи на край ліжка.

— Ти знущаєшся? — Домінік видав короткий, роздратований смішок, але з місця не зрушив. — Іди вчи свої закони, малеча. Мені не потрібна нянька.

— Якщо твій батько побачить це обличчя ввечері, твоїй масці «ідеального сина» кінець. Сідай, кому кажуть.

Цей аргумент, здається, спрацював. Домінік глухо вилаявся крізь зуби, але все ж таки зробив кілька кроків і важко опустився на матрац. Він закинув голову назад, спостерігаючи за нею з-під напівзакритих повік із сумішшю роздратування та раптової ніяковості. Він звик, що дівчата або боялися його шрамів, або романтизували його небезпечний спосіб життя. Але Беатріса дивилася на нього суворо, як лікар.

Вона підійшла ближче. Настільки близько, що Домінік мимоволі зафіксував, як від неї пахне ваніллю та якимось легким квітковим кремом. Цей запах абсолютно не в'язався з його похмурою кімнатою.

Беатріса змочила ватний диск антисептиком і обережно торкнулася його розбитої щоки. Домінік різко сіпнувся, його пальці миттєво стиснулися на її зап'ясті, зупиняючи руку. Хватка була залізною, але дівчина навіть не поворухнулася. Вона лише подивилася на його пальці, а потім знову в його бурштинові очі.

— Мені боляче, — тихо сказала вона.

Домінік застиг. Його погляд метнувся від її очей до тонкого зап'ястя у своїй руці. Усвідомивши, що дійсно стискає її занадто сильно, він повільно, майже нехотя, розтиснув пальці. Його рука опустилася на коліно, але він не відвів погляду. На його обличчі вперше з'явилося замішання. Хлопець, який звик контролювати кожну бійку, зараз почувався абсолютно беззбройним перед цією тендітною студенткою.

— Мені не боляче, — буркнув він, виправдовуючи свою секундну слабкість. — Просто не треба так різко.

— Тоді сиди тихо, — Беатріса знову наблизила руку і цього разу максимально ніжно притиснула прохолодну вату до його гарячої шкіри.