Глава 7

Що ж всім привіт.Сьогодні село охопила паніка.Мало того що така ніч що з дому ніхто носа не суне так і зникло дитя. Той самий хлопчик.Коли мати від нього пішла то він пішов на поправку.Уже ганяв з іншими,але не прийшов додому.Сусідські діти не казали де бачили його останній раз та були дуже налякані.Лиш одна розповіла що вони побачили в лісі якісь вогники.Всі злякались та по домах побігли, а хто ж там дивився чи заблукав хтось чи ні. Переполох страшний почався, шукали його, до відаючої на поклон побігли, а та сказала щоб шукали  на болотах.Дід мій і мені наказ дав.Мовляв що я ж подружилася з кікіморою, от вона мені і підскаже. Робити нічого, в хаті все ще пахло травами та маслам.Діду зовсім нездоровиться. Вийшла в глуху ніч, в саму темну із ночей в році. Ліс сьогодні був непривітливий, дерева шумлять так ніби сваряться, десь вдалечині плаче вовкулака від нестерпного голоду. На гілці сидить мавка, щось сумне співає. Я мовчки натягнула плащ та аж раптом побачила воники.Вони були самого різного кольору, сірий,жовтий, зелений та червоні. В легендах є дві версії цих вогнів.Одна з них каже що вони ведуть тебе до твоєї долі.Інша же повідає що це душі тих кого так і не знайшли, вони ведуть людей до їх кісток, а людина назад повернутися не може. Мене це не лякало, я підійшла до самого великого зеленого та спитала його, не надіючись на відповідь, ніхто не чув що вони розмовляють. 

Духи лісу, відпустіть хлопчика, його доля була важкою й без вас. Якщо вам треба щось натомість то візьміть з мене. Він ще зовсім юний.

Вогники мовчали.Мені аж стало соромно від того що я надіялась що мені щось відкриється. Аж раптом я почула голос,дитячий.

----А ти герой? Чому думаєш що зможеш йому допомогти? Ти тут не маєш влади.

Ні,звичайно я не герой, я взагалі ніколи не вмішуюсь в такі справи, та життя хлопчика мені небайдужа, занадто горя він зазнав, а коли все почало тільки-тільки налагоджуватися то він пропав.Допоможіть будь-ласка, можливо вам потрібна допомога.

----Чим ти нам допоможеш? Мої кістки вже давно розтягали вовки.Я тут назавжди, може ти допоможеш самому молодому з нас? Сказав зелений вогник та натомість нього вилетів червоний.

---Він навіть розмовляти не може, тільки родився а батько його викинув під саму високу березу. Шкода його розумієш, поховай його як треба під тим самим деревом, тоді хлопчик сам вернеться. Сказали вони це і зникли. В лісі темінь така, довелося йти. Чомусь довірилася своєму внутрішньому голосу.Шла недовго та натрапила на вовкулаку, він лиш коротко кивнув та побіг по власним справам.В цю ніч голод витісняє його розум, блукає як неприкаянний та шукає того хто недостойний жити. Дійшла до берези і дійсно, лежить щось.Давно уже мабуть, Одежина згнила і видніються кості якими вже заволоділо дерево, ввібрало до себе як в лоно матері. Робити нічого, вирила могилу, опустила кості, заспівала прощанку та зверху камінь поставила. З того каменю з*явився вогник, а за ним і голос.

---Дякую що допомогла, хлопчик вернеться додому з первими півнями. І розчинився в повітрі.

Шла додому я засмученою. Дерева заспокоїлись, світає. Зайшла в дім, дідусь вже встав та щось товче в ступі.

---Ти уже тут внуцю? Мені вже розповіли що ти зробила гарне діло, ти молодець що не пройшла осторонь.Лягай відпочивай, хлопчик вже йде додому. Ось так я впала на ліжко і заснула.Тіло нило від роботи та це все було недарма.