Глава 6

Я не планувала сьогодні так багато писати та не могла описати цю чудову істоту. Після зустрічі з Полудницею та її історії я вирушила додому. По дорозі мене зустріла місцева відаюча.Іноді вона ходить до мене за порадою.Розповіла мені що в закинутій хаті поселився нечистик. Туди поселилися родина з хворою дитиною.Та от стало йому гірше, плаче по ночам та каже що на ньому хтось сидить.Подумали домовий незадоволений, поставили йому каші за піч, а воно все біснується.Відаюча не зможе нічим допомогти та попросила мене.Зазвичай люди мене стороняться та я не ображаюсь.Пішла туди і дійсно не домовий це,його там навіть нема.Анчутка його вигнал та сидить за піччю сміється. Ночувати родина пішла до сусідів тож я була сама. Я не боялась його,напроти, мені стало цікаво,їх не так часто зустрінеш у нас.Анчутка сидів за піччю звісивши ніжки. Коли побачив що я його бачу то оживився.

---Невже ти мене бачиш?Чекай, ти ж доросла.

Я відповіла що дійсно його бачу і хочу дізнатися чому він мучає і так нещасне дитя. Те що він мені сказал змушує мене досі кидатися в холод.

----Бо мене покликали. На моє запитання хто він сказав, вона. Вона кричала голосніше за дзвони то я й прийшов. Я дивлюсь на нього, а він такий кумедний. Маленький як дитинка, сіра шкіра,скуйовджене чорне волосся та довгі нігтики. Мовчки протягнула йому соту меда, а він зрадів та почав хрумати. Я сіла на лавку та спитала що трапилось. Та краще я би не знала.

Ця жінка,Зоряна, при людях така добра, і господарка доглянута і дитину глядить не дивлячись на те що кволий. Чоловік та свекруха не змушують ходити в поле, вона все вдома та коло дитини. Та коли двері зачиняються вона стає іродом.Мучить дитину голодом, насміхається з нього, ліки не такі дає та каже що син тягар для неї, краще б пустоцвіткою була б. Кричить до того що горло потім болить. А вночі плаче через власну злість. От Анчутка і прийшов, він раніше тут жив, та потім перебрався недалеко в густі хащі коло сараю. Коли почув що мати таке робить то прийшов та почав бешкетувати. Лише дитя його бачить та чує,а на ніч слухає лише одну фразу, мама мене покликала, мама мене і забере.

Я на своєму віку бачила всяких батьків, але кожного разу дивуюся. Як та що носила його під серцем та в таких муках життя йому давала може бути такою безсердечною? Поговорила я ще з ним та пригостила ще горіхами що лежали в мене в сумці та пішла. Якщо він каже що мати його покликала і вона його забрати може то тут я безсила. На ранок пішла до відаючою, розповіла те що бачила і чула. Виявляється що вона також його бачила, та він до неї мовчав.Посиділа, погорювала та і пішла собі. Виявляється сходила до чоловіка та свекрухи та і розсказала як все є.Ой і довго Остап її за коси тягав, а потім впав на коліна та й заплакав.

---Ну невже ти так його ненавидиш?Я ж для вас все, здоров*я свого не жалів, тебе не ганяв, просив лиш щоб дитину гляділа, а ти мені отак відплатила.

Свекруха ніколи не лізла до молодих, лиш мовчки допомагала, та і вона не стрималась і дала ляпаса їй , сказала лиш щоб додому не верталася. І вона пішла, награбастала скарбу і пішла через ліс пізно вночі. Ліс вже знав її ім*я.Анчутка розніс його між деревами, болотами та струмками.Кікімора не ставила жодних питань. Шла вона через ліс та чує дитячий голос "Мамо.....мама мене покликала - мама мене забере". Вона почала бігти, бо голос чутно то спереду, то позаду. І лише біля болота пролунає знайомий сміх

---Я ж казав....мама мене покликала.Мама мене і забере. Вона різко повернулася, але Анчутки вже не було.Лише чорна вода колихнулася, ніби хтось виходив із глибини.Очерет зашелестів, а над болотом повис густий туман.

З темної води повільно піднялася кікімора.

---Не кричи, тебе тут ніхто не почує

Я навіть не втручалася.Не було сенсу.Можливо це була та доля, яку Зоряна заслужила.

Позаду, десь між деревами, пролунав дитячий сміх.Я не обернулася.Знала, що це Анчутка.Мабуть, він уже шукав нову хату, де людська жорстокість покличе його знову.