Глава 1

Ця історія про монстрів, потвор, чудовиськ та химер. Так нас називають люди, коли кажуть своїм дітям не ходити в темний кут ліса чи на болото. Але ж і ми колись були людьми. Просто нам не пощастило, когось ще немовлям віднесли сюди на болото, тому що мати його нагуляла. Воно забрало його наче милосердний батько після довгої розлуки з сином. Тепер тут бігає ще одне потерча. Тепер він блукає болотом, лісом та іноді дорогою щоб знайти щось рідне. Звичайно він не пам'ятав свою матір чи ще когось, але те місце де повинно бути серце нило і щеміло коли він потайки дивився на дітей та батьків які пішли в ліс за грибами. На Івана Купала він колись побачив жінку, молода, красива. Її волосся було як два колоски в сході сонця,фігура струнка,але....щось не так було з нею, потерча відчував, наче сміється,а душа, душа мертва. Він так хотів подійти, ткнутися носом в її плече та запитати що турбує душу. Та не міг, для всіх він монстр яких накликає біди та підмінює дітей на нечисть. Але ж це неправда! Та хто мені повірить?

А ось прекрасна дівчина сидить на великому дереві та сумує. Мабуть через те що не може покинути це місце. Декілька десятків років тому саме на цій гілці сталася біда. Її наречений повісив ненависну дівку саме тут, де зараз сидить мавка та днем за днем дивиться вбік дороги по якій тікав її коханий. Чого вона чекає? Може його вибачень, щоб душа заспокоїлася, чи вісточки що дівчину досі пам'ятають. Хоча...хто її згадає, сирітку яка прибилася в село та жила в місцевої знахарки як дівчинка на попригеньках. Хоч і прошло більше 20 років, вона ж така красива як і була коли висіла на дереві в білій сорочці , руде волосся спадало на її плечі , начебто зігріваючи свою господиню. Та їй це не допомогло. Труп згнив та впав, але натомість на дереві з'явилась вона, все така ж сумна та гарна. Знаєте вона дуже любить співати, але чомусь цього прекрасного співу бояться. Можливо хтось прийде та послухає, скаже як гарно та дійсно не буде ї боятися. Але не сьогодні.

В нашому лісі також є ще одна душа, чорна як смола та злий неначе чорт. Вовкулака також колись жив тут в селі з усіма. Його ніхто не любив, постійно скандалив,дружину бив, та колись так поколошматив що убив. Як її мати плакала, аж нам було чути, згадую і мороз по шкірі. Кажуть на ній живого місця не було. Закрили мужика у погреб та й забули за нього дессь на тиждень. А як дістали та був уже мертвий,та непросто загинув, а кажуть що когось побачив та так злякався що серце не витримало та й зупинилося. Ніхто по ньому не плакав, зарили як скотину и поставили дерев'янний хрест і пішли. Але ненадовго вони про нього забули. В наступне повнолуння почули вовчий рик, завивав та бігав кругом своєї хати. Сусід вийшов щоб глянути що там, а побвчив вовкулаку, відразу зрозумів хто це та сховався в хаті, а як вранці розповів про це то всі побігли правильно заховати мерця. Розкопали могилу а там порожньо. Тепер кожне повнолуння залишає кожна хата щось від себе. Хто що може, хліб, горілка,м'ясо, сало,іноді страви які. Але останнім часов вовкулака затих, уже декілька років не бігає ,а сидить у себе в кутку та іноді на зайців виходить. Чому ? Ніхто не знає, та мабуть і не хочуть знати.

Поруч річка така велика є,як же його люди називають? Здається Дунай, але я не впевнена. Завжди багато люду, хтось пере, діти купатися люблять та бавитися, вище по течії набирають воду. Але в цих водах стільки русалок збирається, що плюнути ніде. Люблять сісти на каменях та волосся своє розчісувати. А співають як, душа радіє, але дивно що на ці співи молодики сходяться та наче заворожені за ними шли на вірну смерть. Люди їх ненавидять, та спитали вони хоч раз за що з хлопцями так дівки поводяться? Звичайно ні, а я знаю. Кожна русалка що тут мешкає була згвалована та викинута в річку. З момента наруги та по сьогодняшній день у них всередині все болить, хоча у них і риб'ячі хвости. Свої ноги вони віддали Водяному як плату за те щоб захистити дівчаток,дівчат та жінок від наруги. І незвичайні хлопці до них йдуть, а ті що навіть думку мали скривдити когось. Вони більше всіх хвилюються за маленьких дітей, тому що вже ніколи не зможуть бавити своє дитя на руках. Таких у особливо жорстокий спосіб забирають, спочатку лоскочуть та під воду затягують и повільно по шматку з'їдають. Чи жорстоко це? Так дуже, але ж заради чого це робиться. Мабуть люди ніколи не дізнаються.

То що, на сьогодні все, піду я ще історій позбираю для вас.