4

Я послухався її і, раптом в отворі дупла з’явилася страшна-престрашна вовча паща із здоровенними іклами. У мене від жаху волосся дибки стало ворушитися. Напевно, воно зараз стало кольору волосся мого діда. Серце моє втекло в п'яти, а потім знову повернулося на своє місце, стукаючи, немов шалене. Вовчі очиська блищали зловісно, а з вовчої пащі пахло таким смородом, що мене мало не знудило. Жахливий дек своїм носом обнюхував кожний дюйм дупла. Якщо він нас з Ліною зараз пронюхає, то нам кінець. Він нас роздере, як поросят за кілька секунд. Ото я вляпався! Ніколи не думав, що закінчу своє життя ось так: переварюючись повільно в шлунковому соку чи то вовка, чи то вепра. Та яка тепер різниця! Розбиратися, ким була ця потвора – у мене не було на це часу. Тільки я приготувався до неминучого і жахливого кінця, як, дек, обнюхавши мене, кинувся геть. Ми з Ліною посміли тільки видихнути, коли шурхіт чи то лап, чи то копит почувся далеко-далеко від дупла, в якому ми ховалися.

- Ух! - випалив полегшено я, прибравши руку дівчинки із свого рота. - Не загинув в пащі вовка, так загину від нестачі кисню, - пожартував я.

- Пробач, - зніяковіло вибачилася Ліна. - Я випадково.

- Нічого.

- Він утік в замок Бора.

- От і добре! Я теж зараз буду збиратися додому. Якщо я не там звернув, то неодмінно виправлю свою помилку.

- Павлику, ти, що не зрозумів? Ти не в своєму світі. Ти не зможеш потрапити додому вже ніколи. З Гуцулії немає виходу.

- Я-я-як немає? - заїкаючись, запитав я. - Але я ж якось потрапив сюди. Значить, є і вихід звідси.

- Найстарший з нас, Гліб, розповідав про пророцтво.

- Про вихід?

- Це пророцтво говорить, що прийде хлопчик з Нізвідки і врятує Гуцулію від Бора. Цей хлопчик - син Трохима, першого чоловіка, якому вдалося проникнути в замок чаклуна і майже вбити Бора. Але той виявився сильнішим і переміг Трохима, кинувши його в найглибшу темницю замку. Але син Трохима визволить батька з в'язниці, вб'є Бора і поверне гуцулам їх колишнє, славне життя.

- Ліно, це все, звичайно, дуже цікаво, але я повинен йти додому.

- Ти не можеш піти додому, бо ти повинен врятувати свого батька і Гуцулію від злого Бора.

- А я тут до чого?

- Ти що не тямиш? Ти і є той самий хлопчик! Ти з'явився з Нізвідки, щоб врятувати гуцулів.

- Ліно, ти помиляєшся, бо у мене навіть батька-то немає. Треба ж придумала - я їх рятівник!

- От тому і немає, тому що він всі ці роки нудиться в темниці Бора! І ти не випадково сюди потрапив. Це - провидіння! Знак згори. Долею. Називай, як хочеш. Але ти повинен врятувати Гуцулію, звільнити гуцулів від Бора, повернути їм їхню мову і славу.

Я раптом поєднав деякі деталі і мене пересмикнуло від усвідомлення.

- Мама казала, що мого тата посадили в темницю злі-презлі істоти.

- От бачиш!

- Тільки я думав, що вона усе прикрасила на дитячий лад. Я думав, що мій тато сидить в самій звичайній в'язниці за вбивство. А він виявляється герой!

Ліна повела мене за собою. Я не противився їй, а натомість слідував за нею по п'ятах. Йшли ми довго, і за цей час я мав можливість обдумати багато речей. А подумати було про що! У мене є тато. Звати його Трохим. І головне він мене не кидав! Серце співало від щастя. І подумки я уявляв риси його обличчя, колір очей і волосся, ріст і статуру. Чи я хоч трішки схожий був на свого батька-героя? Завжди хотілося бути схожим чи то на Бетмена, чи то на Супергероя, мати суперздібності, щоб перемагати зло і дарувати людям добро. Не хотілося бути простим хлопчиком із сімнадцятої школи, котрий нічим не відрізнявся від своїх ровесників. Хотілося вирізнятися з поміж інших хлопчаків, щоб найкрасивіша дівчинка в класі, Каріна,  звернула на мене свою увагу і щоб дивилася на мене закоханими очима.

Поки такі думки крутилися в моїй голові, втома і голод накинулися на мене, вернувши мене з небес на землю, а точніше - в цей моторошний і темний світ. І я згадав, що ніякий не герой, і жодна красуня мене не любила і не дивилася на мене закоханими очима.