1

Я спокійно сидів на березі річки і їв мамин бутерброд з сиром і докторською ковбасою. Мої ноги висіли над прірвою, над якою вільно кружляли ластівки. Добре їм, подумав я. Не треба рано вставати, чистити зуби, одягатися і йти до школи. Вони просто весь час вільно літають у небі. Вони вільні! А я немов в'язень середньовічної в'язниці, змушений весь свій вільний час проводити в школі. Але сьогодні я вирішив прогуляти уроки вперше. Вранці я зібрав свій портфель, поклав в нього бутерброд, який мені зробила мама, і побіг у напрямку до школи. По дорозі мені дорогу перебігла чорна кішка. Я, звичайно, не дівчинка, тому не вірю у всілякі там забобони, навіть якщо ця кішка мені дивно посміхнулася, зовсім як людина. Я цьому тоді не надав значення. А дарма, бо мені вже не пощастило через кілька хвилин. За рогом я натрапив на свою класну вчительку.

- Доброго ранку, Зінаїдо Львівно, - чемно привітався я з нею.

- І тобі доброго ранку, Павлику, - посміхнулася вона мені. - Ну, що підемо в школу разом? - задала вона мені питання, якого я зовсім не очікував від неї почути.

- Я б з радістю, Зінаїдо Львівно, - почав я чемно брехати. - Тільки мені ще потрібно забігти до Грицька. Ми домовилися з ним разом піти в школу.

- Якщо вже домовилися, тоді йди. Тільки не спізніться на перший урок, - повчально сказала Зінаїда Львівна і пішла далі без мене.

«Не хвилюйтеся, Зінаїдо Львівно, - подумав я, дивлячись їй у слід, - звичайно, я не спізнюся на ваш урок української мови. Я на нього взагалі не прийду!»

Посміхаючись, як чеширський кіт, я попрямував до парку, подалі від жахливого закладу, іменованого школою. Добре, що я не взяв всі підручники, які були потрібні сьогодні на заняттях. Я розумно вчинив, запхав у свій портфель тільки одну книгу. Щоб мама ні про що не здогадалася наперед, я набив свій рюкзак газетами. Тому моя сумка стала зовсім легкою, коли я позбувся всієї тієї макулатури, витрусивши вміст свого рюкзака у сміттєвий бак.

У парку я провів близько п'яти хвилин. Такого нудного місця я ще ніколи в житті не зустрічав. Там не було нічого цікавого. Тільки одні бабусі із малечею сиділи на лавочках, а біля них їх собачки гавкали на перехожих. Мене мало не знудило від такої романтики. Тому я поспішив звідти в інше більш цікаве місце. Цим місцем виявився дитячий садок. Там було багато вільного місця для ігор. І я почав грати. Спочатку замучив до смерті гойдалки, поки вони не стали жалібно скрипіти. Потім я знущався над гіркою, натер її до блиску своїми штаньми. Тепер буде моїй мамі, що робити після роботи! А то вона чисто розледачіла останнім часом. Прийде додому з роботи, скине піджак і туфлі на здоровенних шпильках, і відразу падає на диван. А ти, Павлусику, миленький, подай пульт, принеси що-небудь смачненьке з холодильника, хоча де там смачненькому взятися, якщо там із їстівного лише вчорашня недоїдена мівіна. Адже моя мама повна протилежність всім жінкам. Вона терпіти не може покупки і магазини, вона на всьому економить і кожну лишню копійку ховає в трилітрову банку з-під варення. Мені навіть іноді здається, що розбий ми ту банку - моментально б стали мільйонерами. Але мрії залишаються мріями! Цю істину я вивчив дуже рано. І від цього я навіть подорослішав завчасно і раніше всіх своїх ровесників і однокласників. Я вже в шість років знав, що немає ніякого Діда Мороза, хоча мій друг Гриць вірив в нього до п'ятого класу. І тому я в свої одинадцять років твердо знав, що мій тато кинув маму, коли я ще був в її животі. Хоча вона наївно вважає, що я вірю в її сопливі казки про те, що мого батька заточили в темній-темній темниці в далекому-далекому царстві злі-презлі істоти. Я швидше повірю в те, що мій татусь сидить на зоні і відбуває довічне ув'язнення за жахливий і страшний злочин, вчинений ним багато-багато років тому.

Садок мені набрид за півгодини, і я подався, куди очі дивилися. Я бродив вулицями без діла і вже почав шкодувати про те, що не пішов у школу, як раптом побачив бомжа, що збирає пляшки. Мене відразу осінило. Ось, зараз назбираю пляшок і куплю собі пістолет, про який мрію ще з минулого класу! Такий пістолет має тільки Колька. Та він нікому не дає до нього навіть доторкнутися не те, щоб з нього постріляти. Він страшний скнара, правда, багатий. У нього «непристойно» багаті батьки. Його татусь працює дипломатом в американському консульстві. Я колись сміявся над Колькою через те, що у нього батько - дипломат. Правда, недовго, всього два класи, поки не зрозумів, що у Кольки найкрутіший батько в світі.