13

            Сніг лягав пухким покривалом, встеляв утомлену землю, нагадуючи метушливим людиськам, що і їм час спинитися та поглянути на цю красу. Софія спинилася. Вийшла з інституту, роззирнулася навкруги і втішилася красою. Любила зиму. Хоча, та ще не настала за календарем, але уже повноправно господарювала вулицями міста. Сонечко сліпуче посміхалося метушливим перехожим, Софія примружилася йому й рушила в бік зупинки. Вдома чекав порожній холодильник та не розпакована картина. Назавтра запланована вечеря в ресторані з Антоном і Денисом. Після благодійного вечора ці двоє забажали продовжити теревені про прекрасне, власне кажучи, Антон телефоном запевнив, що Денис хоче саме цього. Він досі під враженням, тому нарешті вмовив друга організувати спільну вечерю.

            Софія радо погодилася. Денис здавався цікавим, освіченим чоловіком, від Антона уже знала чого чекати. От картина їй муляла. І колючка в грудях також муляла. Вона прокляла той день, коли погодилася стати лялькою на один вечір для розваг багатіїв. Тепер неприкаяне серце мученицьки скніло в грудях, бо розум не може йому наказати: щось зародилося у його глибинах, викинути зась.

            За чорним кованим парканом, у брамі якого безперервно товклися студенти: хтось поспішав, хтось зустрів друга, хтось просто цмулив каву – кидалася в очі немолода жінка у шиншиловій шубі. Її руде каре здавалося неприродно ідеальним, немов перука, а чи балончик лаку було вилито на волосся, щоб досягнути даного ефекту. Софія навіть призупинилася, розглядала жінку, що, власне, робили й інші. Нечасто в їхніх краях літали такі пташки, тут була царина студентства, а воно вічно голодне й невиспане.

            Придивившись до жінки пильніше, щось незримо знайоме мелькнуло в образі, а коли дамочка зняла великі, чорні окуляри, котрі закривали пів обличчя – стало зрозуміло, хто перед нею. Софія навіть втямила, кого жінка чекає. Не злякалася, проте відразу приготувалася до нападу, бо захищатися в даному випадку марно – можна не вистояти.

- Феєчко! – надуті гіалуронкою губи нагадували вареника, у якого розійшлися краї. Жінка примружила густо намальовані вії та спробувала вдати посмішку. – Як поживаєш?

- Занадто добре, щоб це вас хвилювало, - вишкірилася Софія, інтуїтивно кутаючись у простеньке сіре пальтечко. На голові червона, тепла шапка. І ніщо не вирізняло її серед студентів. Ніхто б ніколи не здогадався, чим насправді заробляє на життя.

- Я так гадаю, що це добре, ти сподіваєшся покращити за рахунок мого сина.

- М-м-м, прийшли синочка рятувати від підступного, меркантильного стерво, яке намагається його захомутати.

- От тямуща ти дівка, а все одно туди ж.

- Навіть цікаво, що ви маєте на увазі? – Софія схилила голову на бік, наче збиралася вислухати напрочуд цікаву, доказову теорію походження людства.

- Ти ж повинна розуміти, що на таких як ти не одружуються. Ви для розваги…

- То чого ж ви наполошилися? – нахабно обірвала співрозмовницю. – Ваш син уже розважився. Будьте  спокійні.

- Я напрочуд спокійна, - але окуляри в руках піддавалися нервовому посмикуванню, а начебто привітна посмішка повсякчас нагадувала вишкір каймана. – Просто хочу нагадати, де твоє місце. А якщо ти забудеш, то одного чудового дня не з’явишся на парах, напевно тебе спіткає така ж доля, як й твоїх батьків. Шкода, що вони не бачать ким виросла доня… Чим заробляє..

- Вирішили почати з погроз…

- Я ж не кат, щоб одразу голову з пліч. Спочатку поговорити… Все ж дотримуюся думки, що будь-який конфлікт варто обговорити, знайти рішення проблемі, і тільки потім вдаватися до радикальних методів.

- І звісно ж чоловік підтримує ваші ідеї, - любенько всміхалася вона, а душа поволі танула на снігу. З нею не жартують і не лякають. Попереджують.

- Він утілює їх в життя.

- Як це чудово, коли двоє людей стільки років у шлюбі, а й досі перебувають на одній хвилі. Я почула вас. До побачення.

- Феєчко! – гукнула Таїсія, коли дівчина зненацька рвонула з місця. – Ти не зрозуміла, мало почути мене – твої дії повинні відповідати словам. Ніхто з тобою не збирається жартувати.

            Софія вклякла. Їй стало страшно. Нутрощі спочатку скрутило джгутом, а потім гепнуло об землю, і пухкий сніг не пригнітив болючості удару. Ніхто не запропонував мільйон, як в кіно, коли хочуть позбутися небажаної супутниці любого нащадка – її одразу поставили перед вибором: гаманець або смерть.

- Я зрозуміла.

            Їй хотілося бігти. Тікати стрімголов, стягнути з голови шапку, і нехай би кусючий мороз, вітер-побратим видув з голови усі спогади, відчуття власної безпорадності, цей дикий страх, що застилає очі і заліплює вуста.

            Натомість, Софія йшла. Так як зазвичай. На автоматі прибилася до зупинки, на автоматі зайшла до маршрутки. В салоні її гукнула Лілька, підсіла на місце поруч і про щось торохкотіла. Здається, про чергову дівчину, яку вдалося привести до «Афродіти», чи про викладачку, яка під час лекції любила стукати себе олівцем по долоні, чи про однокурсницю Риту, котра ніяк не могла визначитися з дипломною роботою, а може про все відразу. Софія не дослухалася. Після страху приходить порожнеча. Як в холодильнику. Понуро-голодна.

            Вона несвідомо відповідала Лільці, бо та не вгавала, все досипала новими звістками й плітками. Не втямки молодій балагурці, що проблеми в людей бувають різні. Софія вийшла перша, на Предиславській вулиці, де знімала невеличку квартиру,  однокурсниця поїхала далі.