7

Жаль – пречудове почуття, яке виникає, коли вчинки не відповідають сподіванням. Завбачивши досить неоднозначну реакцію на Софію з боку давнього друга, Роберт уже записав того в колишні друзі. Масний погляд Алекса повсякчас застрявав на вирізі блузки. Жаль помалу переростав у ревнощі та злість. Хотілося прикрити дівчину собою і милуватися самому, відвезти геть або вкрай зашити той виріз. Він жадав поспілкуватися з нею не у формальній обстановці, щоб без напруги, без фальшивих посмішок довкола, і зовсім не чекав побачити Алекса з двома напівголими панянками.

            Друг, з яким вони чотири роки просиділи за однією партою в Саїді, бізнес школі при Оксфордському університеті, забув про своїх супутниць і практично ґвалтував Софію поглядом. За його помахам руки на столі з’явилися коктейлі, сирна тарілка, м’ясна тарілка та фрукти. Дівчата накинулися на частування, тільки Софія залишилися байдужою до смаколиків.

- Чому не пригощаєшся? – Алекс цмулив бренді з льодом. Досі вважав, що це привілегія аристократів, до якої себе відносив. Батько суддя, гроші водилися, тому міг дозволити собі займатися тією справою, яка подобалася. А подобалися Алексу клуби.

- Судячи з вигляду твоїх дівчат, у коктейлях плаває не тільки алкоголь, - Софія кивнула головою на сусідку з виваленими цицьками і надто короткою спідницею, котра осоловіло цупила через трубочку щось синє з пузатого келиха.

- Вони трошки розслабилися. Щастя ще нікому не завадило, - простодушно вишкірився Алекс. – Хочеш спробувати щастя?

- Ні! Вона не хоче, - випад Роберта, різкий та суворий, змусив супити брови безкарного власника клубу.

- Нехай вона скаже!

- Дякую, Алексе, - посміхнулася Софія, – але я  щаслива.

- І хто ж тебе ощасливив? Мій друзяка? – він кивнув на Роберта.

- Його гаманець.

            Роберт вдавився безалкогольним мохіто, Алекс розхлюпав бренді на дівчину ліворуч, і лиш Софія спокійнесенько усміхалася. Мабуть, Ґала має рацію. Усі чоловіки від природи йолопи.

            Після подиву, коливання настроїв переросли у сміх. Причім, Алекс дуже голосно та показово реготав.

- Вперше бачу жінку, яка чесно зізналася у своїй корисливості.

- Жінка повинна бути корисливою та меркантильною, тому що тільки так їй вдасться знайти гідного чоловіка та батька для своїх дітей.

- А-ха-хах! Друже, ти в курсі, що на тебе уже склали плани?

            Роберт не устиг відповісти, бо не втямив, коли розмова набрала незвіданих напівтонів, Софія любенько осміхнулася співрозмовнику і рубонула:

- Генофонд у нього непоганий. Гадаю, у нас вийшли б гарні діти, але я невпевнена щодо його розумових здібностей.

- Це ж чому? – вирячився ошелешений Роберт.

- Бо друзів ти точно не вмієш обирати, - мовила стиха, так, щоб почув тільки він.

- Про що ви шепочетеся?!

- Про мої розумові здібності, - Роберт сьорбнув прохолодного напою, аби погамувати почуття розгубленості.

            Софія продовжувала невимушено посміхатися дівчатам, яких їм навіть не представили. За мить до їхнього столику підбіг офіціант з кальяном і розмова перенаправилася в інше русло – Алекса шалено турбувало, що гостя відмовилася й димком затягнутися.

- У мене все стерильно!

- Кожна жаба своє болото хвалить.

            Здавалося, що дим у Алекса й через вуха поліз, дикий регіт, не інакше, як награний, привернув увагу групи молодих людей за сусіднім столиком.

- Роб, де ти її знайшов? У неї є гальма?

- Там, де знайшов я, уже нема. І як раз відсутність гальм робить її неповторною, - він не лукавив. Кожне слово Софії було просякнуте ядучою іронією, проте її хотілося слухати й зазирати до рота, аби нічого не проґавити.

- То дозволь хоча б один танець з нею вкрасти.

            Алекс відкинув мундштук і навис над Софією. Дивився тільки на неї, немов озвучене прохання, мовлене для годиться, згода друга зовсім необов’язкова. Роберт скипів, а тому різкий випад не забарився:

- Не дозволяю!

- Боїшся, що відіб’ю?

- Він за тебе хвилюється, я ж без гальм, - вона вклала руку у простягнуту Алексом, м’яку та випещену, кинувши іскринку пустотливості в Роберта.

            Незручно-натягнуті обставини впереміш із показово-півнячими боями, начебто друзів, починали її злити. А ще більше лякати. Близько двох місяців тому Ґала в розпачі бігала кімнатами агентства й шукала на кому зірвати злість. Настя, їхня золота рибка, яку дуже полюбляли вітчизняні дизайнери, подалася на закриту вечірку, де її підпоїли, а потім зґвалтували. Просто в туалеті. Скільки їх було, вона не знала. Була безтямна. Її знайшли на лавочці в парку, закривавлену й безсвідомості. Майже місяць взагалі не могла ходити. Пошкодження привели б до смерті, але дівчину вчасно знайшли рані собаколюби, що спозаранку вигулювали своїх улюбленців. Тому Софія жодного ковтка не зробила. Вміла вчитися не тільки на власних помилках, а й фільтрувала чужі. А що на думці у цих двох, лишалося загадкою, тому про безумовну довіру мова не йшлася. Береженого Бог береже – тут Софія з бабцею погоджувалася.

            Алекс впевнено повів її поміж молоддю, зайшов за пульт діджея, щось шепнув тому на вухо – галаслива буцаюча мелодія змінилася на проникливий трек Пономарьова «Він чекає на неї». Гості прудко розбилися на парочки, Алекс притис дівчину до себе, плавно попів у танку. Рухався впевнено та вміло, одне Софію турбувало - його правиця, що закружляла по спині, пітна долоня та гіркувато-нудний запах одеколону, розбавлений флером поту, від якого хотілося тікати якнайдалі.