4

Зона сказав би: «Най би вас нєгри вкрали цієї ночі».

            Біла простора зала нагадувала операційну, де нещодавно відбулася надскладне втручання в людський організм. Червоні стрічки, що звисали зі стелі, неначе криваві пазурі, а серед тієї бридоти вошкалися повітряні гімнасти у блискучих костюмах. Їхні тіла звивалися, відтворювали біль природи, оповитої сміттєвими відходами, оскільки мешканці Землі не замислювалися над подальшим майбутнім планети, а сьогоднішній вечір – своєрідне нагадування. Тут багаті та успішні проймуться проблемами сучасності, особливо екологією, зберуть грошенят і віддадуть для будування сміттєпереробного заводу.

- Маячня, - проскрипіла збоку молода дівчина, спостерігаючи за повітряними гімнастами.

            Софія з нею погоджувалася. Чекала виступу Девіда Гуети, власне, через нього пройшла екзекуцію у вигляді тесту на IQ, побазікала із зарозумілою жіночкою, яка перевіряла її на знання англійської, і перетерпіла випробування правилами етикету. Повна маячня. Але платили добре. То чому б ні? Із сімейством Драганчуків вона познайомилася заочно, через фото. Більшого, зрештою, і не потрібно, позаяк це вихід на один вечір. Правда, вона була вдячна мамі принца, Таїсії Валентинівні, за стиліста та майстра макіяжу, які підібрали  сукню та усе супутнє такій нагоді.

            Її принц на один вечір, як тільки опинився в залі, миттю кудись зник. До нього підлетів невисокий чоловік в чорному костюмі, та церемонно повідомив, що його уже очікують батьки. Софії на той момент здалося, що Роберт завагався: чи йти, і чи тягнути її за собою, та врешті душевні поневіряння недовго стрясали його невизначеність, тому залишив дівчину біля офіціанта з тацею шампанського, а сам кудись подався.

            Вона відпустила його з легким серцем, ефектний вихід вони вже відбули, запрошені фотографи поклацали їх з усіх боків, тепер можна скуштувати вишуканих наїдків та елітних напоїв, на які господарі свята не поскупилися. За підрахунками Софії гостей більше двох сотень, а тому загубитися серед пістрявої публіки складнощів не склало. І зовсім не подивувалася, коли зустріла клієнта, з яким пів року тому літала на Кіпр, правда, сьогодні за його руку трималася симпатична жіночка близько сорока років, тому привітатися не поспішала, а ще біля однієї групки здибала Антона. З ним, свого часу,  провела довгий вечір у найрозкішнішому ресторані столиці, вони базікали про все на світі, і в основному говорила вона, тоді як втомлений чоловік навпроти просто слухав. Дехто з дівчат відверто заявляв, що радше віддали б перевагу інтиму, аніж підставили жилетку для хлипань. Споглядати слабкості, здавалося б, сильних чоловік – випробування не для слабкодухих. Для Софії стало відкриттям, що секс не основа основ, на яку так любить кивати слабка стать, інколи клієнтам хочеться просто поговорити, а ще… А ще Софії здавалося, що більшість з них таким чином прагнули повернути відголоски молодості, поринути в кипучу пригоду, і не завжди це інтим, бо вони боялися опростоволоситися перед молодими панянками, яких, можливо, не вдасться задовольнити. Ще була категорія збоченців, ґвалтівників – такі заносилися до чорного списку, оскільки траплялися випадки каліцтв, і не тільки фізичних.

            На її щастя Антон був надзвичайно приємним чолов’ягою під п’ятдесят. Помітивши Софію, хутко кинувся їй на зустріч, ще й друга за собою приволік. Друг був молодший десь на десяток років, звали Денисом і підкорив її ямочками на щоками.

- Я бачу, сьогодні ти вполювала чималу рибину, - сардонічно осміхнувся Антон, перехопивши тацю з канапками в офіціанта.

- Я сюди заради одного ді-джея прийшла. Порибалю іншим разом, - миттю знайшлася з відповіддю вона.

- Любите риболовлю? – не втямив двозначного сенсу розмови Денис, звертаючись до неї.

- Не дуже. Хоча, на ці стрічки можна щось підчепити, і не тільки гімнастів.

- Не надто вдалий перфоменс, - скривив ніс-картоплину співрозмовник. – Наче ідею у Сая Твомблі позичили…

- Тільки у нього мазня на полотні, - глузувала Софія.

- О Боги! Антон сказав, що ви модель. Я мало знаю про цю професію, але серед народу побутує думка, що вони трошки… - Денис зам’явся в пошуках потрібного означення, проте Софія не забарилася з допомогою.

- Що ми всі тупі?!

- Я… - чоловік розгубився та побагровів. – Ну, щось подібне… Проте мені дуже цікаво, як ви оцінюєте картини Сая.

- На перший погляд – примітивізм. Гадаю, середньостатистичний мешканець, зайшовши до галереї в Італії, скаже, що його п’ятирічна малявка намалює краще, але це на перший погляд. Мені подобаються його відсилки до міфології, у роботах наявна експресія, він повністю виправдовує напрям у якому працює. Як на мене, один з кращих представників абстракціонізму.

- Софіє, чому я не зустрів вас раніше! – Денис вхопив її за руку.

- Тому що я зробив це першим.

            Софія сахнулася. Вийшла приголомшлива несподіванка: над вухом проскрипів невдоволений голос розбещеного багатійка, причому його рука не посоромилася стиснути дівочий стан. Він хамовито посміхався її співрозмовникам, і не менш нахабно дихав у вухо.

- Я б не був таким впевненим, - без мук совісті бовкнув Антон, доїдаючи останню канапку з таці.

- Бажаєте посперечатися про першість? Тоді, краще вийти, - зашкірився Роберт опоненту.

- Хлопці, вам пістолі і секунданта видати, чи просто потріпаєте один одного по пиці? – з найбезневиннішою інтонацією поцікавилася Софія.

- А ми на шпагах! – гордо заявив Роберт.