3

            У лімузині, до якого він відчував лиш презирство, пахнуло нудотною свіжістю. І від свіжості може нудити, якщо почуваєшся власністю, а не особистістю. Він перетворився на батьківський проект, у який було інвестовано купу коштів, і про що йому не забули нагадати. Повертатися не хотілося, але борги потрібно віддавати. Рідний татусь так і сказав:

- «Я тебе породив, я тебе і уб’ю». Чув таке? Твоє навчання і гульки обійшлися мені в кругленьку суму. Я побудував би ще один завод. Тому борги, сину, потрібно повертати.

            Роберт зціпив зуби, ковтаючи в’язку слину. Задушливі спогади змусили відтягнути чорного метелика на шиї, бракувало простору й повітря. Його, наче дикого звіра, спіймали у клітку й посадили на ланцюг, причім зробили це рідні батьки. Спочатку відправили до Англії пізнавати ази бізнесу, менеджменту та економіки, і їх не турбувало, що дитині лише дев’ять років, що їй потрібна мамина колискова й татів захист – вони скинули єдине чадо на чужих людей, а тепер вимагали вдячності.

            Із отриманою освітою, знаннями і навичками його прийняли б на роботу найкращі міжнародні компанії світу, але не врахував однієї спотикачки – досвід, набутий за роки співіснування не менш важливий, аніж хороша освіта – його батько цей досвід мав. Тому дуже швидко тицьнув синові під ніс угоду, яку вони уклали, коли Роберту виповнився двадцять один рік, за якою він зобов’язувався відпрацювати на підприємстві батька три роки, натомість отримає оплату трьох років навчання в Оксфорді. Роберт погодився, тому що це була найкраща інвестиція у власне майбутнє, а ці три роки якось переживе. Просто доведеться на якийсь час відкласти мрію про власну компанію з розробки робо техніки, хоча навіть у цій ситуації, йому вдалося знайти плюси – набуде нових знайомств, підзаробить грошенят, що стане гарним стартовим капіталом для втілення мрії. І про команду помізкує, тому що лиш з правильними людьми можна створити правильні речі, які згодом принесуть бажані дивіденди. Людський ресурс, який з тобою на одній хвилі – це вже передумова для успіху.

            Роберт перевів подих, поправив метелика, скуйовдив чорняву чуприну, аби трохи вгамувати дратівливість, та зиркнув на годинника. Де та підсунута моделька швендяла? Вже майже восьма, він в цьому лімузині, наче ідіот, смокінг здавався панциром, метелик – удавкою. Як його бісили ці барські замашки, дурнуваті правила та вимоги, із сумом згадував вільне юнацтво, без умовностей та вказівок. Три роки! Йому потрібно пережити три роки.

            Немов провидіння, а чи голос з небес, дверцята лімузину відчинилися, і в салон влетіло диво-дивнеє, чудо-чудеснеє, видиво небачене. Роберт аж втиснувся у спинку сидіння, аби звільнити більше місця для дівчини. В очах замерехтіли яскраві блискітки, котрі нагадували спалахи феєрверку, але за ними проглядалося дівча. Тільки от не вірилося, що вона справжня. У приглушеному освітленні салону її біляве волосся було схоже на гребінь хвилі, який скотився з лівого плеча на груди. Сірі очі, чи зелені – щось незрозуміле, незбагнене засіло у тому кольорі без визначеності, пустило по спині дрібні поколювання, немов тисячі шприців уп’ялися в шкіру одночасно, змушуючи вирівнятися, розправити груди, аби справити гідне враження на це нереальне видовище.

            Дівчина посміхнулися, устиг вихопити порух червоних вуст, але не крикливих - оманливо-чарівних. Робер чув, що на батьківщині мешкають найгарніші представниці протилежної статті, проте ніколи не надав тим балачкам особливої уваги, до тепер.

            У його асортименті водилися англійки, німкені, африканки, іспанки, і останніх вважав найкращими коханками, пристрасними й розкутими, готовими до будь-яких експериментів.

- Добрий вечір, Роберте, - дівчина підставила свою долоньку, тільки він не одразу дотумкав, навіщо вона це зробила. А коли дійшло, трохи незручно зробилося.

            Швиденько потиснув запропоновану руку, насолоджуючись м’якістю шкіри, приємністю дотику.

- Добрий вечір, - мовив стримано, як і годиться виколисаному мажору, що народився зі срібною ложкою у роті. – Ви затрималися.

- Ні, я прийшла вчасно, до секунди, - її посмішка стала ще ширшою, а рука злетіла до верху й торкнулася його волосся. - У вас чуб настовбурчився. Куди ж з’являтися перед очі поважній публіці з такою оказією на голові.

- Що чуб зробив? – Роберту збило подих під грудьми.

            Він не второпав, чи то за роки відсутності призабув рідну мову, чи то незнайомка банально бере його на кпини.

            Тонкі пальці дівчини втонули в чорнявій шевелюрі, ніс заполонили квіткові пахощі з вкрапленням чогось східного, наче шафрану чи анісу, а вона так просто поправляла його зачіску, так щиро посміхалася – і стала ще не реальнішою.

- На сторчака став. Як півнячий гребінь, - в її голосі забринів глузливий відтінок, натяк на дружній жарт, хоча вони знайомі від сили дві хвилини.

- Як вас звати? – отямився він, коли рука незнайомки впокоїлася на колінах.

- Соля. 

- Що це за ім’я?

- Звичайне. Соля. Хіба у вас краще?

- До чого тут це? – збурився дивності діалогу Роберт.

- От і я вважаю, що розмови про милозвучність чи підходящість імен зараз недоречні, чи не так?

            Безневинність в очах дівчини начисто вибила з-під його ніг твердиню, у мовлених словах вгадувався прихований підтекст, і чомусь Робертові здавалося, що він вказує на його недоумкуватість.

- Бос, ми їдемо? – з-за перегородки, звідки проглядалася голова батькового водія, почувся баский грубий голос.