2

Острів Сардинія, вересень 2010 року

            Із балкону відкривався неймовірний краєвид на Середземне море, його хвилі набігали кучерявими баранчиками на пляж, злякано тікали назад, щоб навернутися з більшою стрімкістю. За цим видовищем хотілося спостерігати вічно, не дурень вигадав, що в житті безкінечно можна дивитися на три речі, як тече вода, горить вогонь, та тим, як ішачать інші.

            Софіїн тато, який мав прізвисько Зона, любив приказувати, що обожнює дивитися, як теща раком на полі стоїть, бо тоді отруту доводилося ковтати, а не чвиркати на зятя. 

- Про що замріялася, Феє?

            Вона не почула вкрадливих кроків Григоріо, а тому здригнулася, усміхаючись засмаглому чоловіку далеко за п’ятдесят. Вікенд під палючим італійським сонцем пішов їм на користь, допоки в Києві мжичив дощик, який старі люди називали жидівськими купелями, вони вигрівалися на лежаках, їли смажені морські смаколики в ресторанчику сіньйора Гайтано, занурювали зманіжені тіла у неймовірну водну блакить і пересипали між пальцями найдрібніший та найчистіший пісочок, у якому хотілося купатися не менше, аніж у морі.

- Про тата подумала, - Софія знову потяглася поглядом в бік моря. Звідкілясь наскочив вітерець, загубився у пасмах білявого волосся й кинув на прощання дівчині у вічі.

            Григоріо по-батьківські загорнув волосся їй за вухо й поцілував у скроню. Абсолютно невинний жест, що давно окреслив їхні взаємини. Вони друзі, стадія клієнта та спокусниці пройшла повз них, не починаючись. В жінках Григоріо цінував не тіло, а розум – біда, що жінки бачили в ньому ходячу банкноту із зображенням Бенджаміна Франкліна. Попри доволі зрілий вік, він притягував протилежну стать бездоганними манерами, ставністю, мудрістю, яка назбиралася за роки безкінечних курсувань з однієї точки планети в іншу.

            Григоріо займався пошуком незвичайних, древніх та автентичних витворів мистецтва, які потім продавав товстосумам у всі куточки світу. Він оцінив послуги Софії у тисячу умовних одиниць лиш за одну ніч, протягом якої їм вдалося посваритися, помиритися, запекло відстоювати власну позицію щодо політичної ситуації в країні, перемити кісточки Ван Гогу й Марії Приймаченко, і розійтися на світанку.

            Чому його увагу привернула звичайна білява дівчина серед усіх прекрасних представниць модельного агентства «Афродіта», він зізнався нещодавно, сказавши, що вона єдина, хто не намагався сподобатися чоловікам, а навпаки узялася сперечатися з одним відомим занудою в богемних колах про течії сучасної літератури. Тоді суперечка зав’язалася через творчість Пауло Коельйо, для Софії його книги – псевдо-філософія, для опонента нове бачення в світі прогресивно-агресивної маніпуляції, чим займалися більшість письменників.

- І щоб сказав тато, якби довідався, що ти розважаєшся на морі з підстаркуватим денді? – виставив білосніжні зуби Григоріо. Вони разюче контрастували з засмаглою шкірою, темними очима та сивим волоссям, яке він зав’язував у хвостик.

- Що коза дострибалася.

- Чому коза?

- Бо я ніколи не могла всидіти на одному місці довше десяти хвилин. Школа була для мене каторгою.

- Як же ж ти на парах витримуєш?

- Це інше. Тепер я знаю чого хочу і йду до цього.

- Якби батьки були живі, ти так само наполегливо йшла б до мети?

- Невпевнена. Ми починаємо цінувати лише тоді, коли втрачаємо.

- Мене ти боїшся втратити? – Григоріо обійняв її за плечі, пригораючи до себе.

- Звісно. Хто ж возитиме мене на вікенди в Сардинію, - усміхнулася вона, вткнувшись чолом в його плече.

            Розлогі груди підстаркуватого денді розійшлися хвилями нестримного реготу, кучеряве сиве волосся вистовбурчилося з-під розстібнутої рожевої сорочки й заходилося підстрибувати в такт веселощам.

- І хай хтось скаже мені, що ти не Феєчка. Глянеш – дитина дитиною, послухаєш – немов добряче бита життям жінка, яка встигла спробувати все.

- Ну, я й спробувала майже все, - сардонічно фиркнула вона.

- Ти?! – вдав невдоволення Григоріо. – Та що ти кажеш! Тобі хлопця молодого треба, щоб голова паморочилася від кохання, щоб любощі до нестями, з вечора й до рання, а ти скачеш… - затнувся він у пошуку підходящого слова, - точно як та коза. То на пари, то на зйомки, то на подіум, то на вечерю до психопатів.

- Психопати гарно платять.

- Не така ти меркантильна, як хочеш здаватися.

- Вони хочуть побазікати, хочуть відчувати себе молодими й потрібними поруч зі мною, хочуть, щоб їх запевнили у власній значущості, неперевершеності, всевладності, у неосяжних можливостях…

- Ой, досить, - виставив руки перед собою Григоріо. – Твої чари на мене не діють. Я звичайний хлопець з Троєщини, просто Грішка. Щоб самоствердитись мені не потрібна молода зарозуміла панянка під боком.

- А чому ти мене з собою возиш?

- Бо клієнти падкі на гарненьке личко. Ти оченятами стрільнула, а вони й раді платити вдвічі більше. Хіба погано? Усі у виграші. Чи я малий відсоток плачу? – суворо насупив густі брови, колись чорні і звабливі, нині сиві й поріділі.

- Ти не компаньйон – ти мрія, - Софія цмокнула його в щоку й переключилася на звук, що долинав із глибин готельного номеру.

            Дзвонили до неї. Найпевніше Ґала, лиш у неї був цей номер. Коли Софія їхала закордон, обов’язково змінювала сімку, аби ніхто не турбував безглуздими питаннями, як то одногрупники, які любили просити конспект, чи дівчата з агентства, щоб випитати, яку жирну рибину їй вдалося підчепити цього разу.