Розділ 10

Все своє життя Будимир був заручником долі. Дрібний хлопчик з безліч хворобами який за пророцтвом зможе знищити все живе за допомогою Лиха. Дуже смішно.

Його батьки постійно тлумачили йому, що доля не дивиться на того, кого збирається провчити, вона просто або знищує тебе, або загартовує. Він в це слабо вірив.

Скільки себе пам’ятав, Будимир завжди хотів показати, що сильніший ніж здається. Рятуючи бідних тварин з лісу, допомагаючи батькам по дому, піклуючись про стареньку бабусю врешті-решт. Проте цього було мало. В школі друзів він не мав, ніхто не хотів возитись з хворим хлопцем, який ще й часто пропускає заняття. Він ненавидів свою слабкість.

Проте пророцтво з дитинства його лякало дужче. Хоч батьки говорили йому не зважати на це, адже були впевнені, що хлопча занадто слабкий щоб попертись в ліс і самотужки пробудити Лихо, все одно він знав, що колись настане цей день. Дивна пляма на його зап’ястку була доказом. Він не знав нічого про неї, окрім того, що вона з ним була із народження і точно пов’язана з пророцтвом.

До однієї зустрічі.

Одного ранньовесняного дня Будимир вирішив по-казати батькам, що він здатний на більше ніж просто піклуватись про бабусю. Довго думаючи, як саме це зробити в голову мов стріла прилетіла думка піти в ліс за дровами, адже матінка частенько жалілась, що їй холодно навіть біля печі.

Довго не думаючи, Будимир взяв волю в кулак та рушив на стежину, що плелась від кінця селища аж до лісу. На диво дерева зустріли його тихо. Вітер взагалі ніби оминав ті частини лісу де він проходив.   

Навіть пташки співали якось віддалено.  

Чорноокий сильно не віддав цьому уваги, радіючи що не натрапив на якихось звірів. Тож забравши за вухо свої коричневі патли юнак шморгнув носом та почав збирати гілки по лісу.  

Будимир непогано орієнтувався в будь-якій місцевости, тож не переживав як буде вертатись додому, він зараз думав тільки про те, як вразить батьків своєю сміливістю. Історії бабусі про всякі нечисті в дитинстві дуже лякали його, і це також одна з причин чому батьки не боялись, що їхній син піде в ліс та виконає пророцтво.

Коли вже чимала стопка дров була зібрана в його руках, хлопець набрав повні груди лісового повітря. Тут так віє спокоєм…

Хруст гілок зруйнував ідилію тиші. Будимир застиг мов гриб. Глянувши у всі сторони юнак нічого не побачив. Коли він зрозумів у що влип то глитнув набрану слину в роті та почав панікувати.

“Спокійно, спокійно. Тобі просто почулось”. Проте після цих думок пролунав ще один хруст позаду хлопця, а потім звук ніби щось велике впале прямо з дерева.

Будимир ахнув та звалив всі дрова з рук. Перед ним стояв дуже вродливий юнак із русявим волоссям на якому була біла сорочка, з льону напевне, і з чудовою вишивкою. Мабуть його родина не бідує. Поруч з ним Будимир почувався нечупарою:

— Ти ким будеш?- хоробро спитав Будимир у цього хлопця.

Та у відповідь почув лише дзвінкий сміх. Коли цей юнак сміявся, то ставав ніби ще гарніший, а блакитні очі починали сяяти.

— Ти не знаєш хто я?- цей юнак справді здивувався, що він його не знає?

— Я в селищі звісно мало кого знаю, ну.. Але тебе я точно бачу вперше. Часто лісом блукаєш?- Буди-мир подумки хотів дати собі ляпас, він ж нікого окрім родини та однокласників і не знає особливо і ледве не осоромив себе. Хто знає, може цей хлопець стане його другом?

Попри питання русявий мовчав. Ніби розмірковував, що відповісти. Загалом попри красу, було щось у ньому дивне.. Чекайте.. Невже це якась нечисть?

Будимир здригнувся від своїх думок і почав хутко згадувати, що слід казати та робити щоб позбутись сутностей. Що бабуся йому розповідала?.. Він ще й виглядає набагато міцнішим за нього.. Вищий, сильніший.. Йому точно гаплик..

— Гей, не бійся мене. Твої думки дуже легко читати. Тебе я чіпати не буду, можеш заспокоїтись.

Звісно було легко прочитати його, не кожен ж день він зустрічався з нечистю. Але він його ще на диво не вбив.. Хоч і міг. Невже справді не чіпатиме?

— Не підходь до мене, а то я перерахую страви з різдвяного столу і…

— Гаразд, гаразд, я тебе зрозумів.- сутність зроби-ла крок назад та підняв руки до гори демонстру-ючи… поразку чи приязнь?

— Чого ти хочеш? Вбити ти мене вже давно міг.

— Та цікаво мені…- відразу чесно він відповів. Красива нечисть почала роздивлятись Будимира з ніг до голови.- Блідий, слабкий такий хлопець збирає дрова в лісі.. Чимось хворієш?- хлопець почав ходити з боку в бік поки розмовляв з ним. Непосидючий.

— Можна і так сказати. А ти.. хто? Ну, в сенсі що за нечисть?

Русявий цокнув на це, показавши що йому неприємно чути цю грубість. Склавши руки все ж таки відповів.

— Ну і грубіян! А сам зможеш відгадати?- напевне не варто було його так називати..

Але Будимир багато чого про них знав та відрізняв. Дякуючи бабусі.. Почавши роздивлятись хлопця, що стояв перед ним, Будимир і не помітив як взявся за підборіддя рукою та почав говорити думки в голос.

— Що ж.. маєш гарну подобу. Відразу не нападаєш. Мене лісом не водив. Значить не Блуд і не Чорт. Точно не Лісовик, аж надто молодий для нього.. Значить ти.. Перелесник?