Розділ 9. Інтермедія

Повітря на силу вистачає.

Саме тому перше, що робить Буєслава це беззупинно хапає ротом побільше повітря, ніби не може надихатись.

Вона нічого не бачить перед собою, тільки темрява в очах змушує дихати ще частіше.

Вона десь хвилину переводила дихання та зрештою оглянулась. Вона знаходилась в якомусь болоті прямо посеред лісу. Чудово! Як вона тут опинилась? Й гадки не має! 

Проте коли Буєслава пробує бодай щось згадати чи подумати голова починає розвалюватись. Ніби вона не може втримати такий величезний потік думок та відповідей на питання на кшталт: Як вона тут опинилась і що в біса сталось? 

Бруд по всьому її одязі та обличчі почав згущуватись і від цього дівчина зморщилась. Спершу треба привести себе до ладу, а потім вже розбиратись. Вона обережно підвелася, відчуваючи, як під ногами хлюпає холодна, в’язка рідина. І куди тепер йти? Здається, що якщо йти прямо— можна дійти до річк.. Стривайте.. Звідки вона взагалі знає, що в цьому лісі є десь поблизу річка? Значить я тут не вперше.. Гаразд.. Зараз розберемось..

Десь з гущавини дерев роздався тріск гілок. Чудово, вона тут ще й не одна! Хоча можливо це просто якась тварина. Ще один тріск та глухий удар. Ніби щось впало з дерева. Це точно не тварина..

Буєслава в мить схопила перший ліпший камінь поблизу. Не зрозуміло від кого, але захист їй точно стане у пригоді. Якщо хтось спостерігав за нею довгий час.. Так. Зараз не час панікувати. Дівчина повільно, намагаючись не здіймати галасу, йде в бік гущавини. Там поки тихо. Можливо справді просто звір якийсь.. Буєслава нервово ковтає слину та зрештою сміливо заходить всередину густих заростей дерев і... Нічого. Розчароване зітхання дівчини роздалось посеред тиші.

Але раптом позаду неї роздався якийсь неприродний жіночий сміх. Не встигла вона і озирнутись як тут в мить гострі кігті вчепились до її горла. Чорт! Її охопила така злість від того, що вона повільно зреагувала і зараз може просто наново померти. Ще секунда і кігті розірвуть її горло.. Буєслава закричала не своїм голосом і відкинула руку від своєї шиї.. Темрявою? З неї линули потоки темряви ніби вони проростали зсередини неї. Буєслава зрештою обернулась і побачила як вродлива дівчина у простій білій рубахи верещала з усіх сил. Її темрява огорнула її майже-вбивцю так сильно, що зараз можуть її задушити.. Це вона зробила?

— Годі!- злякавшись усього, що відбулось Буєслава своїм криком змусила тіней розчинитись.

Дівчина перед нею схопилась за шию намагаючись зробити більше вдихів. Дивне дежавю. Буєслава не знала, що робити.. Можливо варто було дати їй померти?.. В кінці-кінців молода дівчина підвелась перед нею.

— Грибе засохлий, чом відразу нападаєш? Гадала ти просто нікчемна дівка, що сюди заблукала, а ти.. Блуде, закони Лісу хіба забула? Ох, боляче—то!

Блуд? Закони лісу? Що вона взагалі верзе? Буєслава нічого не зрозуміла, що мала на увазі ця дивачка аж поки не помітила її моторошну спину коли та нахилилась.. Її побрали дрижаки: вона майже була вбита мавкою.. Зробивши крок назад, їй ніби відібрало дар мови. Коли мавка підвела погляд на неї то на її обличчю розкинулась крива усмішка.

— О, то ти тільки з’ явилась.. Що ж, вітаю з народженням, але на майбутнє скажу.. На своїх. Чари. Не. Застосовуй. Ти зрозуміла?

З кожним словом мавка підходила до неї ближче.. В її очах читалось бажання знову встромити кігті.. Буєслава глитнула слину та просто кивнула. В неї стільки запитань.. Вона.. Блуд? Закони лісу? То що, їй тепер оце тинятись лісом.. вічність? Плутати людям стежки, дурманити їм розум? Як.. Значить вона і вернутись не може? Якби ж вона ще знала куди їх вертатись.. То ось чому вона нічого і не пам’ятала

Їй потрібно хоч щось знати про це.. Потрібні відповіді.. Зрештою вона різко схопила мавку за руку, зупиняючи її.

— Чого тобі ще? Вкрала мій обід і хочеш ще і час забрати?- огризається дівчина.

— Допоможи мені.. Я не знаю, що мені робити..

— О Чугайстре.. за що мені це..- мавка лише тяжко зітхнула..

Потрібно щось придумати аби змусити її допомогти..

— Стривай! Я зможу.. гадаю зможу знайти тобі нову.. кхм, обід. Якщо допоможеш мені, я в боргу не залишусь, обіцяю!

Мавка тільки зараз відкинула свою руку від Буєслави і завмерла. Напевне розмірковує.. Значить її це зацікавило, чудово! Дівчина підвела палець до губ закотивши очі. Гаразд, тепер вона щось придумала.

— Якщо ти так просиш.. Гаразд, тоді відшукай мені якесь хороше людисько і розповім, що знаю. Щасти тобі!

І вона пішла більш не сказавши ні слова. І що тепер? Де її потім розшукати? Вона ж навіть її імені не знає. Буєслава зітхнула від того, що питань ставало все більше, а що робити вона й досі не знає..

Що ж, треба знайти жертву..

***

— Так, нумо ще раз.. Ось це чебрець, а це..

— Ну я вже казала тобі, що це полин, а ось це чебрець! Як їх взагалі можна плутати?

Буєслава сиділа з мавкою на поваленому дереві перебираючи різні стопки трав. З дня їхнього не найкращого знайомства пройшов тиждень, а може і ні.. Зараз вона намагається звикнути до того, що час втратив будь-яку цінність..