Розділ 7. Інтермедія

Скільки б різних умовних причин до чергової бійки не було, кожна їхня сварка доходить до цього:

— Захаре, ти взагалі не розумієш, що верзеш!- Рая здіймається на крик і під впливом емоцій кидає вогняний шар в перше ліпше дерево що росло поруч де стояв брат.

Захар тим часом ще більше обурюється, що ця чорноволоса й темноока сутність, яка зветься його сестрою ніколи не може почути що він каже їй.    

Русявий хлопець вже і забув через що на цей раз вони б’ються, тільки програвати їй не збирається. Він відмахується від ще одного зачаклованого шару і викликаним вітром намагається повалити сосну, що була за спиною Раї.

Вони вже давно просто терплять одне одного і стараються зайвий раз не спілкуватися, проте коли йде мова про жертву чи про чергування в Лісі вони вічно не можуть дійти до компромісу.

Поки вони ще не заспокоїлись і продовжують кидатись в одне одного намагаючись покалічити, навколо них вже зібрався чималий натовп мешканців Лісу. Перелесник, потерчата і навіть Полудниця ласі до розваг від цих двох та із захопленням спостерігають і роблять ставки хто ж в цей раз не витримає першим. Часто їм стає нудно від того як довго брат з сестрою можуть битись тому розходяться забуваючи про них.

Загалом, крім метушні від цих двох, Ліс приймає осінь у свої обійми й готується до Велесової ночі. Бо вже всі дерева встигли пофарбуватись в різні відтінки рудого й коричневого та впасти на землю, вже і вітер почав нести холод, змушуючи людей одягатись в кожухи, свити, кухлі та зігріватись.

Велесова ніч одне з головних свят року, ця осіння ніч— межа між світами, ніч коли духи повертаються, а Велес— відчиняє браму між цими царствами.

У Крутогірці готують великі вогнища на околицях— символ очищення й оберіг від злих духів, хоча вони та не здогадується яке Лихо у їхньому Лісі.

Накривають столи для предків і згадують свій рід та прадідів— щоб пам'ять жила.

А в Лісі все зовсім по іншому.

Сутності одягають шкури тварин, виробляють різні маски духів, звірів. Бродили по лісу до всіх і співали, жартували й звісно випивали. А ввечері всі збираються  щоб поворожити й почути або побачити якісь знаки. Мавки кидали камінці в багаття— чи здійсниться їхнє бажання, русалки кидали зерно у воду— чи зустрінуть якогось парубка, а всі інші просто слухали вітер і шепіт дерев— чи буде щасливий рік.

Але Рая і Захар давно перестали ходити з усіма, а в цей раз тим більше будуть порізно через ранкову, чергову сварку через жертву. Вони просто будуть займатися своїми справами щосили намагаючись уникати одне одного.

Взагалі, раніше.. коли їхні батьки були щасливі разом то брат із сестрою були самими близькими хто в них є. Коли вони випадково стали охоронцями Лісу, вони змінились, звісно стали сильнішими, мудрішими, але і водночас якимись відстороненими та холоднокровними. Сварок ставало все більше, ненависть і лють росла і разом з ними росла і їх сила.

Якби вони захотіли, могли знищити все поселення.

Так і продовжувалось аж до відсторонення найближчих.

Поки між ними буда напруга, повітря пахло димом, медом і прілим листям.

Вітер ніс тишу— чи то дерев, чи то душ. У кожній тіні можна побачити щось більше. А розведений вогонь Перелесником тримав рівновагу: між світлом і темрявою, минулим і майбутнім.

Це свято було уже точно не про страх, а про шанування— мудрість Господаря, силу землі та чар води.

А крім такого свята, ще одна повня— причина їхньої сьогоднішньої сварки. Вони вже відчувають легку слабкість і знесилення чар, на них давить ніч, плач дерев, крики духів, Захар і Рая розуміють що в них немає над цим контролю. Треба швидко знайти нову жертву, бажано із сусіднього хутору і бажано негайно.

Поки вони мучаться у домі лісника, який вони люб’язно прихистили собі після жертвоприношення лісничого ніч тихо веде святковий запах. Захар пише свій дурний щоденник, а Рая щось собі малює, вона завжди бере олівець в руки коли її охоплює тривожність чи слабкість.

В принципі, звичайний їхній вечір, який нічим не відрізняється від будь-якого іншого. У хатині було темно і душно, хоча за вікнами доносився запах диму і сіре, важке світло від вогнищ. Русявий хлопець із зеленоокою дівчиною сиділи мовчки. Їх розділяв лише дерев’яний стіл, і водночас— роки образ, гнів і мовчазних проклять.

Раптом повітря стало густим, як дим, Спочатку запах моху, мокрої кори, сирої землі. Потім— ледве вловимий шепіт. Не слова, а лише відчуття: заклик.

За стінами хатини щось невидиме ковзало крізь гілля. Тіні, що рухалися не за вітром. Пульсуюча тиша, яка ніби серцем била у віконні шибки. Їхні пальці самі по собі стиснулись в кулаки.

"Ідіть до мене."

Голос не лунав у вухах— він ріс у грудях, сплітаючись з кров’ю.

“Що за чортівня? Невже Господарю щось від нас потрібно?”

Коли Захар підвівся, сестра вже стояла. Вони не глянули один на одного, але по виразу обличчя зрозуміли відчуття. Страх, цікавість, смирення. І не промовили жодного слова. Ну що ж, служба кличе.

Вони вийшли на холодний вечір, де дерева склали свої верхівки, мов ворота, де душі померлих бродять по колу, а дивні силуети у масках тварин шумлять і сміються. І тут їм шлях— невидимий для чужих очей— простягнувся вглиб темряви…