Розділ 5

Вже як тиждень в Лісі метушня.

Наближається літнє сонцестояння, чудове свято, коли відбувається гуляння на все село— простіше кажучи, одна з найголовніших подій року в Крутогірці й в Лісі також.

Всі сутності чепуряться, прикрашають квітами, дзвіночками галявини, обмінюються настоянками та запрошують до себе на святкування.

Вже не один рік поспіль в Лісі є два головних табори гульок— мавки та русалки.

І не один рік поспіль вони сваряться через різні дрібниці в організуванні свята. А Полудниця вже навіть встигла сьогодні побитися з якоюсь русалкою через квіти для вінка.

Тим часом Дем’ян і Юстина допомагають в оздоблені береги річки для великого вогнища через яке ввечері всі будуть стрибати. Буєслава також без діла не сидить: вона намагається переконати якусь нявку на ще одну випивку для вечора, хоча та вже навіть не чує її, зациклена на своєму зеленому волоссі.

Потерчата, малі розбійники, то когось відволікають, то вкрадуть щось із частувань за, що потім і отримають прочухана.

Одним словом, усі зайняті якоюсь та і роботою.

Таке видовище не часто побачиш у надрах Лісу.. Для Юстини та Дем’яна це перше святкування Івана Купала разом із сутностями, по-справжньому… В селі вони рідко з’являлися на таких гуляннях, їх там ніхто не волів би бачити та і вони не горіли бажанням зайвий раз перетинатися з Ярославом і його компанією..

Тому вони мало щось знають про те, що потрібно робити й взагалі не мають уявлення що може відбутися тут..:

— Дем’яне, Юстино, чом це ви без діла зайняті? А ну принесіть більше дров для багаття!- Полудниця любить видавати їм накази. Їй це на потіху, а вони й не проти принести якусь користь для свята.

Вже почало сутеніти.

Юстина з братом довго думали до кого приєднатися… До мавок чи русалок? Врешті-решт вони вирішили приєднатися до святкування з русалками оскільки сумнівалися чи витримають вони танці з нявками. Співи русалок й то легше пережити..

Берег річки був надзвичайно несхожим на себе звичайного.

Більш святковий настрій створювали свічки ручної роботи русалок, повішені на деревах глиняні дзвіночки погойдувались від вітру, а квітами було застелено ледве не весь берег. Для балансу й для гармонії, на корі було вирізано руни Крада та Алатир.

Гості, серед яких були різні мешканці Лісу сиділи навколо невеличкого багаття та розповідали історії про свої пригоди під час такого свята одночасно п’ючи різні місцеві настоянки.

Хтось клявся, що знайшов цвіт папороті, русалки розповідали як топили рибаків, а потерчата хвалились як заманили до свого болота якогось юнака, а потім ділились загадками. Дем’ян з сестрою із захопленням слухали всі ці чудернацькі історії. Як виявилось у лісових мешканців не тільки похмурі історії з кривавими кінцівками, а й кумедні з жартами. Тут як кажуть куди стежка заведе.

Раптом саме Полудниця, яка в цьому році відбилась від сестер і приєдналась до водяних дівчат з хлопцями викликалась розповісти якусь легенду, яку переказує з року в рік. Всі інші почали верещати та сердитись на неї, проте нові вартові ніколи не були на такому святкуванні й цієї історії не чули. Зеленоволоса мавка зраділа, почувши їхні вмовляння та змусила замовкнути всіх інших. Вона всілась зручніше, поправила свою спідницю і почала мовляти…

А легенда була така: Колись, у сиву давнину, у селищі невідомого перебування жили двоє дітей— Мирослав і Орися. Вона народилася в день літнього сонцестояння, і волосся її світилось у темряві, наче жар. А він— у ніч великої зливи, і завжди міг відчувати, коли піде дощ.

Минули роки, діти підросли, разом з ними з’явилось пророцтво: якщо Вогонь і Вода поєднаються в ніч Купала, ліс відкриє серце і віддасть свою таємницю— папороть, що цвіте не раз на рік, а один раз на вічність. Та духи лісу не хотіли цього.

Вони не дозволяли поєднувати те, що має знищити одне одного. І в ніч Купала, коли вогнища вже палали, а вінки пливли річкою, Мирослав і Орися зникли. Одні казали— втекли до лісу, інші—   що згоріли й втопились водночас.

На ранок, посеред галявини, де колись стояло найбільше вогнище, знайшли папороть. Вона не світилась— але з того дня ліс більше не забирав людей у Купальську ніч. А біля річки інколи чути пісню— де голос жіночий плететься з шепотом хвиль..

Полудниця замовкла. Розповідь закінчилась. Усі інші вже позіхали, або взагалі пішли вже напиватись, але не Юстина з Дем’яном. Це була красива легенда. Вона чимось нагадала їм історії, які емоційно розповідала їхня мати.

— А хтось колись чув пісню..?- поцікавився Дем’ян, який був захоплений розповіддю.

 Хлопець особливою приязню до мавки не відчував. Вона мала дуже гострий язик, котрий так і манив, щоб його відрізати. Хоча він визнавав, що вона має стільки ж цікавих балад, як і Буєслава. На його запитання Дем’ян подумав-но, що вона знову почне сварити та щось повчати..Але ні. Полудниця тільки знизала плечима:

— Хтозна, але якщо є такий щасливчик, то довго він не проживе, голос душів вміють добряче звести з розуму.

  Полудниця явно була задоволена, що хоч хтось приділив увагу її легенди. І напевне до кінця вечору буде цим вихвалятись.

Нарешті попри всю цю атмосферу хтось не витримав, підскочив і всіх повів стрибати через вогнища. Язики вогню тягнулися вверх даючи жар та іскри. А дрова, які раніше люб’язно назбирали Юстина і Дем’ян тріскались з помітним звуком. Через деякий час не залишилось жодного, хто ще не стрибав. Усі гості повставали та почали розганятись й стрибати через вогонь по новому колу. Вважалось що це забере всі хвороби, які прокляли природу через Лихо.