Розділ 3

Ранковий Ліс завжди здавався Юстині чимось несправжньо чудесним.

Коли ще всі напівсонні, туман ніжно повзе та окутує дерева у свої обійми, холодна роса лоскоче лапи лисиці, яка біжить хвостом за потоком Лиха, а десь угорі птахи співають свою ранкову симфонію.   

Тут від поважних дерев, що тільки встали на стежку лягає тінь, даючи прохолоду, а ось, і зашелестіли збуджені листочки. Де-не-де, видніються сосни, які дивним чином мають діри у своїй корі, що пробивають ці нещасні дерева наскрізь.

Пахне свіжістю та волею.

Це найбільш спокійний час у Лісі, який дівчина цінує як найдорожчий спогад, адже не кожен день бува таким тихим і спокійним у її житті.

Тож сьогоднішнє чергування для Юстини блаженство, хоч на хвильку можна насолодитись спокоєм, або як зараз полювати за злом. Прямо як…:

— О Русявко! Якою тінню тебе занесло в мої краї? Невже скучила, так?- а Буєславі тільки дай привід помучити її, компанія те, що треба.

Потік Лиха відразу вщух, на що дівчина зітхнула і стала на задні лапи змінюючи подобу.

— Не заважай мені Блуде! Мене сюди привело знову та нечисть, напевне до тебе тягнулися,- з єхидною посмішкою огризнулася Юстина.

— Ну-ну як грубо, а я взагалі-то дещо тут віднайшла цікаве, думала тобі віддати, але щось не горю бажанням.

Русе дівча закотила очі, розуміючи, що це виклик і чим це може закінчитися.. Але цікавість у Юстині вібрує в крові більше ніж холоднокровність на відміну від брата.

— І що ж це таке цікаве ти могла знайти? Якщо це нові пацьорки, які ти поцупила у Полудниці, то клянуся своїм хвостом, що..

— Ну, ну русявко, не сердься.. Мені просто тіні нашептали та підказали корисну річ..- тут Буєслава дістає з начаклованої темряви.. книжку?

Чи щось, що раніше було нею, але через час та вологість землі пожовкло та втратило свою подобу.

— О чугайстер, де ти це відкопала? Я сподіваюсь не на тому болоті.., бо по запаху скажеш що там..

— Я взяла це не там!- Буєслава цокнула та продовжила говорити,- Це нарешті знайшла щоденник Раї і брата її— Захара. Ну Рая і Захар.. Вони були такими ж вартовими до вас з Дем’яном. Сварилися часто між собою.. Ох пам’ятаю як зараз, весь Ліс стояв дибки через їх чвари..

— Постривай, ми не єдині, які були тут на службі? Ти їх пам’ятаєш? Що з ними сталося?

Блуд похитав головою та важко видихнув від слів дівчини. Підійшовши ближче та з посмішкою Буєслава тихо промовила:

— Занадто багато запитань, русявко.. Я так легко відповіді не даю, ти ж знаєш як їх отримати, чи не так?

— Ні. Дякую. Я краще сама дізнаюся, спасибі тобі звісно, але я вже мушу йти,- з грубістю відібравши щоденник з рук темноволосої, Юстина попрямувала в бік хижини лісника, щоб із тишею почитати та можливо дізнатися щось корисне.

Буєслава зітхнула, провела поглядом дівчину та зникла в тіні…

***

В старій колибі було спокійно і затишно.

Після того як діти присвоїли її собі, тут стало доволі обжито. Ось біля запиленого віконця спочивають гори книжок Дем’яна та пару його теплих сердаків.

Дров’яна піч була оздоблена руками Юстини й мала набагато кращий вигляд ніж колись, а поруч лежить запас дров. Посеред хати, затишку додавав витканий килим. В закутку вмістилось ліжко, колись воно можливо і було охайним, але зараз там і плями від киселю, і крихти хліба, віск, камені та ще звідкись взялась земля.

З іншого боку красувався та пилився робочий стіл дівча. Там було все. Все потрібне, і все лишнє. Скупка різних трав, які мали стати мазями та ліками, засушені ягоди, пару ручних свічок, пилюга, яка покриває майже всю поверхню стола, та ще купу різних потрібних дрібничок.

Біля дверей висять вже готові обереги, кістяні намиста та різні амулети від Лиха. По боках від дверей вирізані криво руни— Альгіз та Уруз. Ще звісно були хрести для захисту. А глиняні дзвіночки створюють чудову симфонію звуків коли вітер зачіпає їх своїми руками. Якби не тутешня для Лісу людина зайшла б сюди, то либонь подумала що це всього-на-всього гора мотлоху і сміття яка підкрадається догори, та й все по тому..   

Коли Юстина зайшла всередину, її охопив пахучий запах різних прянощів з її стола та книжної пили брата, це її трохи заспокоїло..

Самого Дем’яна тут не було і це як ніколи на руку.

Тож русоволоса дістала щоденник, обтрусила ліжко від сміття та примудрилась читати, найбільше її цікавило та лякало одне питання, яке вона навіть подумки боїться зайвий раз сказати.. Можливо вона ще й знайде пояснення дивному символу у Будимира? Останній час він не з’являвся в школі…

Покрутивши головою Юстина відокремила сторінки, які злипалися між собою. Перші рядки вже впадали в очі:

“Захар знову докоряв мені за пропущене чергування в цьому лісі, ну і пень, щоб він всю ніч колючки з хвоста свого здирав!”

“Сьогодні я вкрала у Полудниці її улюблені коралі, її вираз обличчя варто було бачити! Ще я помітила, що всі потоки Лиха прямують в бік Глибокої Печери, але слідкувати за ними дуже важко!”