Розділ 2. Інтермедія

У Крутогірці дуже навіть спокійне життя.

Кожен крутогорівець має за честь своє ремесло: чи то пастух, чи то гончарі, чи то дід який має самогонний апарат— кожен має своє “хазяйство” та свої плітки. Всі одне одного знають. Як не постарайся, неможливо не бути в курсі останніх новин..

Хоч це селище віддалене від інших селищ горами, полонинами, де пасеться худоба, й лісами воно все ж таки має свою кузню та невелике приміщення, яке переробили на школу, де юні мешканці ходять через силу, але отримають хоч якусь освіту.

Сьогоднішній день був на диво теплим й спокійним, за партою сидять дуже втомлені діти серед яких і Дем’ян з Юстиною позіхають та ловлять ґав.

Через відчинене вікно видно знайомий до болю ліс, який безперестанку щось шепоче.. Вчителька намагається докричатися до них, але її голос чути ніби через щільний шар води.

Ось і вже теплий вітер залетів у клас, розкидаючи на своєму шляху стопку паперу на дерев’яній парті та дає свіжий ковток дітям, які так і чекають на перерву. Через деякий час зруйнувавши тишу вчителька потрусила дзвінок повідомляючи про довгожданий відпочинок. Всі відразу з вересками вибігли на подвір’я штовхаючись і сміючись.

Хоча одна пара дітей завжди виходить останні без особливого бажання:

— Ну годі тобі вже Юстино, нам більше немає чого їх боятися,- сівши перед своєю сестрою брюнет намагається переконати дівчину.

— Та знаю я, дай мені хвилинку, гаразд?- Юстина дивувалася, як Дем’ян ще має сили терпіти тих негідників, а сьогодні навіть став впевненим..   

Напевне сили пробудили в ньому хоробрість, перекривши всі сумніви які були притаманні “старому” Дем’янові.

Юстина, на відміну від брата, була навпаки ще більше поглинута у думки, ходячи днями десь у собі.. Підношення яке їм слід зробити створювало хвилю тривоги у неї. Як наважитись на вбивство? Що вона буде відчувати? Вона ще тоді, коли давала присягу розуміла всю важкість тягаря вартового, та сил які тепер вони мали, проте ці роздуми гризли її зсередини кожен день.

Що ж, не треба ставити під сумнів рішення, які вже прийняті, тим більше вона б ні за що не відмовилась від цих метаморфоз, що зробили її кращою, сильнішою.

Через деякий час повної відсутності звуків Юстина різко стала зі стільчика та поклала руки в боки:

— Ну гайда! Не хочу, щоб та дурноголова мені знову покарання давала через те, що сиджу тут.

Дем’ян здивувався різкістю сестри, але потім посміхнувся нічого не кажучи. Він підправив окуляри та пішов вслід за нею на подвір’я.

***

На вулиці було набагато гучніше ніж у класі.

Ось двоє дітей кричачи ледве не збили Юстину й Дем’яна, котрі тільки-но вийшли, ось чорнявий хлопець намагається дістатися до плода, який висить на гілці занадто високо. Стільки звуків, стільки метушні, але хай тільки ці двоє прийдуть, все стихає, і всі косі погляди спрямовані на них. Як вже це остогидло..

Інші дітлахи відступилися від них і вони думали що все пройде спокійно, але тут, як грім з ясного неба дорогу їм перекрив високий хлопець—Ярослав:

— Дивіться хто прийшов, наші бідні дітки без матусі не побоялися вийти до інших, які сміливі,- Ярослав міг звертатися до них тільки з такою іронією.

Хлопець з білявим волоссям, високого зросту чомусь вирішив, що він кращий за них тільки через те, що в нього є мати.

Ярослав— виходець із сім’ї лісорубів, завжди був одягнений як належне, будь-хто на його фоні міг здатися нечупарою.

Ні хлопець, ні дівчина не звернули увагу на ці слова, тримаючись гідно. Юнакові це видно не сподобалось, і він вирішив наступити Дем’янові на ногу, а потім штовхнути.

— Годі тобі. Відчепися від нас та йди своєю дорогою, якщо не хочеш проблем!- Дем’ян став із землі та почав обтріпувати свої поношені порти.   

Усе ж таки Дем’ян перший подав голос, і навіщо?

— Облиш їх в спокої, Ярославе. Тобі зайнятись немає чим?- перед Дем’яном та Ярославом став хлопець невисокого росту— Будимир.

Раніше гурт задираки приставав саме до нього через його слабкість: він був малим, кволим та вічно мав багацько болячок. А зараз, в очах Дем’яна він був не хворобливим хлопчам, а мужнім захисником, хоча причина його хоробрости ніяк не зрозуміла. Можливо він побачив в них себе минулого і не хотів, щоб вони пережили те, що він.

Ярослав ледве стримував сміх, прикушуючи свої сухі губи, кинувши погляд сповненим жалости, він просто однією рукою поволік його за плече на землю.

Всі діти на обійсті охнули, хтось навіть побіг всередину, ймовірно за вчителькою. Будимир коли падав ледве не вдарився головою об фундамент школи. На щастя, блідий хлопець просто став похитуючись, озирнувшись до усміхненого Ярослава він майже обпалив його своїм поглядом чорних очей, від цього всі друзі Ярослава похилили голови, щоб не бачити його. Юстина і Дем’ян були нажахані: не вистачало, щоб через них ще постраждав хтось інший.

— З тобою все добре? Йди краще до вчительки.. Не варто було тобі лізти..- зі сумним тоном Дем’ян протягнув руку щоб Будимиру було легше йти.