РОЗДІЛ 4. Долаючи хвилі

Світ змінився для Ліни не тоді, коли вона заробила перший мільйон, і не тоді, коли її фото з’явилося в бізнес-журналі. Світ змінився тоді, коли вона навчилася не озиратися назад.

Бо навіть після всіх досягнень, навіть після відмови продати свій бізнес, іноді вночі вона прокидалася від старого страху. Страху бути «не такою». Страху, що ось-ось хтось постукає в двері й скаже: «Забирай свої мрії, це була помилка».

Але щоранку вона вставала і продовжувала.

Її компанія зростала. Вона відкривала нові напрямки: логістику, айті-рішення, менторські програми для жінок-підприємниць. Її запрошували на конференції, брали інтерв’ю.

І все одно — кожного разу, коли вона виходила на сцену, її серце стискалося. Не від страху сцени — від пам’яті про те, ким вона була. Дівчинкою, якій казали: «Пливи за течією». Ті слова ще й досі жили в ній.

Одного дня вона приїхала в рідний район. Туди, де все починалося. Ті ж самі будинки, ті ж самі люди на лавочках.

— О, дивись, хто приїхав, — прошепотіла сусідка. — Ну що, тепер ти велика пані?

Ліна посміхнулася. Не зверхньо — тепло. Бо вона знала: вона не «пані». Вона — людина, яка змогла.

Вона привезла гроші для ремонту дитячого майданчика, допомогла відкрити безкоштовні курси для підлітків. Вона не хотіла міняти всіх. Вона просто хотіла дати шанс тим, хто теж не хоче плисти за течією.

Увечері вона сиділа на тій самій лавці, де колись мріяла втекти. Але тепер не було куди тікати. Бо вона вже була там, де завжди хотіла бути — вільна. Не через гроші. А через право обирати.

Її шлях не став легким. Але тепер вона знала: коли проходиш крізь хвилі — ти стаєш сильнішою. І навіть якщо знову буде шторм, вона не злякається.

Бо вона вже навчилася йти не за течією, а туди, куди хоче сама.