Розділ 14

Інга

На екрані — два обличчя: Каріна з маскою з авокадо на лобі і Аня в піжамі з фламінго. Обидві тримають келихи.

— Вмикай відео, Інго! — Каріна примружилась. — Ми хочемо бачити твоє розкаяння в прямому ефірі.

— А я вже з попкорном, — хихикнула Аня. — Ну давай, викладай.

Я вмостилась на своєму матраці (так, досі без ліжка — не починайте!) і увімкнула фронталку.

— Готові?

— Завжди! — в унісон.

— Пам’ятаєте Дена?

— Того гарячого з клубу? — Каріна майже перекинула келих.

— Тепер він мій клієнт.

— Шо?!

— Дизайн його квартири. Я сьогодні була там.

— І?.. — Аня вже гризе ніготь.

— Поцілунок. Страстний. До стіни. Гудзики сорочки летять. Сукня піднімається…

— І?! — Каріна вже сидить у шпагаті на дивані — від емоцій, не від гнучкості.

— …і в кімнату заходить його робочий. По шуруповерт.

— Я не можу! — Аня завалилась на спину. — Це найкраща сцена після твоєї історії з ліфтом і колишнім за стіною!

— До речі про стіну… — Каріна повільно припідняла брову. — Тимур досі твій сусід, чи вже з’їхав після того, як почув твої… емоційні вечори?

Я зітхнула:

— Тимур на місці. Але я — сильна ігнорувальниця. У мене навіть є план: “Ігнорую Тимура. Знайомлюсь з кимось гарячим.”

— І план працює! — Аня підняла келих. — За тебе, за поцілунки, і за ремонт з перспективою на секс!

Ми всі зареготали.

— А взагалі… — я затягнула голос, стишуючи. — Ден серйозно мені подобається. Не тільки як чоловік, а як… відчуття. З ним безпечно, цікаво. І дуже небезпечно, коли він кладе руку на мою талію.

— Хочеш продовження? — Каріна підморгнула.

— Вже хочу його прямо зараз, — прошепотіла я.

— Інго… — Аня театрально поставила келих. — Як твоя психотерапевтка з дипломом “жіночої інтуїції” заявляю: цей чоловік хоче тебе не тільки для квартири.

І, може, вперше за довгий час, я цього не боялася.

***

23:42. Я вже в ліжку. Тобто — на матраці.
Поряд — ноутбук з тридцятьма відкритими вкладками меблів, плитки та “як приклеїти дизайнерське натхнення до бюджету клієнта”.

Екран телефону мигнув.

Денис:

Забув спитати. Твоя дизайнерська експертиза ще працює після півночі?

Я усміхнулась і відповіла:

Працює. За доплату — у піжамі та з келихом вина 😉

Денис:

Тоді офіційно замовляю консультацію. Питання №1: чи вписується великий диван у мою невелику вітальню?

Я закусила губу, уявивши, як він лежить на тому дивані… без сорочки.

Я:

Як дизайнер кажу — якщо диван зручний, то він завжди вписується. Як жінка — хочу протестувати особисто.

Пауза. Від нього довго нема відповіді. Я вже встигла вирішити, що перегнула. Аж тут:

Денис:

Це було службове збудження… тобто, звернення?

Я захихотіла і вклалась на подушку.

Я:

Суворо в рамках професійної етики. Але якщо захочеш поговорити про спальню — знай, я експертка.

Денис:

А якщо я скажу, що скучив за тобою — це вже вихід за межі ТЗ?

Моє серце зробило кульбіт. 

Я дивлюсь на екран. І відповідаю чесно:

Ні. Це — найкращий пункт у брифі.

Денис:

Тоді, Інго, обіцяй: коли ми побачимось наступного разу, ти знову будеш у тій чорній сукні.

Я:

А якщо я скажу, що вона більше не витримує твоїх поцілунків?

Денис:

Тоді, мабуть, доведеться зняти її раніше... поки вона не постраждала остаточно.

Я зіщулилась під ковдрою, усміхнувшись сама до себе.

Я:

Спокійної ночі, шефе. Мрію про твої інтер’єри… і трохи про екстер’єр😉

Денис:

А я про тебе. Повністю. Всередину й назовні.

І тут вже точно спати не хотілося.
Але я вимкнула екран і обійняла подушку.

Бо це той самий момент, коли ніч пахне… продовженням.