Розділ 6

Тимур

Я приходжу до спортзалу рано. Бо тільки на тренажері для спини можу не думати про все інше.

Тренування — мій єдиний фільтр.
М’язи втомлюються — думки затихають.

Я кидаю рушник на лаву, налаштовую вагу, вставляю навушники, запускаю плейлист. Бас починає качати тіло. Я в потоці.

Поки…

Поки у дзеркалі переді мною не з’являється вона.

Топ. Обтягуючий.
Лосини. Небезпечно точні.
Хвіст. Той самий хвіст, який я колись знімав з її плечей губами.

Інга.

Інга в моєму спортзалі.
У МОЄМУ.
У МОЄМУ ВІД БОГА СПОРТЗАЛІ.

— Ну звісно, — бурмочу собі під ніс, виймаючи навушник. — Всесвіт вирішив, що мені ще забагато спокою.

Вона ще не бачить мене. Стоїть біля дзеркала й тягнеться.
Глибокі нахили. Вгору, вниз, вбік.
Мені треба перестати дивитися. Прямо зараз.
Ну бо скільки можна?

Але очі — зрадники.

Я зрушую з місця.
Просто мимо проходжу.
Ніби випадково.

— Інго?

Вона обертається.
Погляд — холодніший, ніж кондиціонер на максимумі.
Губи злегка стиснуті.

— О. Привіт. — коротко, різко. І вже знову тягнеться.

Я зупиняюсь поряд.

— Ти тут тренуєшся?

— Ні. Я прийшла погладити штанги, — м’яко посміхається, не дивлячись. — Як бачиш.

Я не здаюсь.

— Ти, до речі, неправильно виконуєш вправу на розтяжку. Хребет має бути рівний. Дозволь — покажу.

Інга навіть не повертається до мене.
Замість цього — підіймає руку й махає комусь за моєю спиною.

— Сашо! — гукає. — Покажете мені розтяжку на спину? Тут один... сусід хоче мені хребет поправити.

Я озираюсь. Тренер. Молодий. Засмаглий. З тими ідеально білими зубами, які я вже хочу вибити.

— Звісно, Інго. Зараз усе зробимо, — каже цей Саша і підходить так близько, що я вже готовий подати скаргу в адміністрацію.

Я відступаю на крок. Потім іще.

Інга повертає до мене голову, усміхається, мов лезом по шиї:

— Але дякую, Тимуре. Я краще — з фахівцем. Щоб без травм.

БАМ.

Прямо в прес. У мій, розумієш, ідеальний, обговорюваний прес.

Я мовчки киваю, роблю вигляд, що іду качати ноги, хоча іду в роздягальню — привести себе до тями.

І що найдивніше — я посміхаюсь.

Бо що більше вона мене ігнорує — тим більше я хочу повернути її увагу.

Війна продовжується. І тепер вона в обтягуючих лосинах.

Інга

— Ну я ж вам казала, що Всесвіт — це злопам’ятна стерва.

— І що цього разу? — пролунало в голосовому від Каріни, наче вона вже відкрила шампанське.

Я ще не встигла зняти кросівки, а пальці вже встигли затриматись на клавіатурі. Чат «Дівчатка й драми» ожив, як тільки я написала:

Щойно побачила Тимура у спортзалі. МОЄМУ спортзалі. На розтяжці. Я. Не. Готова.

Каріна:

Поясни. Він був у лосинах? Чи просто прес вистрелив тобі в очі?

Я:

Та він там цілий фільм для дорослих влаштував своїм виглядом. Прийшов. Побачив. Вирішив наставляти мене, як тягнутися правильно. Чи точніше — куди глибше згинатися. І куди йому з цим іти.

Аня:

Стоп. Він до тебе підійшов? 😏

Я:

Так. Сказав, що я "неправильно вигинаюсь". Я, блін, дизайнер, а не гімнастка. Але тепер знаю, що коли твій колишній бачить твою п’яту точку в дзеркалі — то всі помилки у техніці тягнуться за тобою.

Каріна:

Інго. Терміново у нас виникло питання. Скільки зірочок ти б поставила його вигляду сьогодні — по шкалі: "від лайна з минулого" до "гріховний подарунок богів"?

Я поставила три точки.

Я:

...Сім з половиною. Але я не про це зараз.

Аня:

Сім з половиною??? Ти що, дивилася на нього ДО і ПІСЛЯ підходу?!

Я зітхнула і кинула голосове.

🎙️ Я:
— У нього, Аню, було все — той самий рушник через шию, каплі поту на ключицях, і голос, наче кава з карамеллю, тільки холодна й без цукру. Але! Я, як чемна дівчинка, делікатно… послала його в дупу. І попросила тренера показати мені розтяжку. Гра “Ігнор” — почалась.

За кілька секунд — «повідомлення від Ані»:

📓 [Нотатка додана: "Сцена в спортзалі. Вона тягнеться, він підходить, вогонь у повітрі. Вона вибирає іншого. Героїня — з характером. Колишній — в шоці."]

Каріна:

Якщо ви не повернетеся одне до одного в фіналі, я відмовляюсь це читати.

Аня:

Ти ж розумієш, що це вже не роман. Це реальна еротична драма з сарказмом. Назва вже є: ‘Колишній за гантелями’.

Я:

Ні. Назва буде ‘Не вигинайся при колишньому’. Запам’ятай це, Аню.

Я ще раз перечитала чат, притулилась до подушки й посміхнулась.

Сцена в спортзалі — пройшла з блиском. Але я підозрюю: це була тільки розминка.