20

— Ми випили кави, трохи позгадували минуле… — Лілія усміхнулася, певно, якимось своїм юнацьким спогадам. — А потім я вирішила сходити в душ. Ну, щоб Ігор не нудьгував, дала йому пульт від телевізора. А він у мене з системою "смарт", тобто зразу на екрані з'являється така заставка… ну, як робочий стіл на комп'ютері. Можна вибрати чи телебачення, чи Ютуб, Фейсбук, Гугл, Скайп, та багато інших функцій. Я не дуже довго була у ванній, а коли вийшла, то була просто вражена! Ні, не так — я була готова провалитися під землю від сорому…

Лілія подивилася на Олеся і раптом розридалася. Він дістав із шухляди пачку паперових носовичків і простягнув дівчині. Вона заходилася витирати сльози, розмазуючи по обличчю косметику.

 — Може, хочете вмитися? — запропонував Олесь. — Он за тими дверима — ванна кімната.

 — Так, мабуть, — Лілія узяла свою сумочку і сховалась у ванній. 

Олесь нашвидкоруч переглянув свої записи.  Картина вимальовувалася досить ясна, таких чоловіків, як Стас, він зустрічав досить часто, і чомусь за ними завжди особливо бігали дівчата. Відразу пригадувалася приказка про те, що “любов зла…”

Однак зараз детектива найбільше цікавило, що ж сталося далі між Лілією та Ігорем. І чому Стас помер? І чи помер він взагалі?

Безліч питань, але відповідей поки що недостатньо, аби побачити цілісну картину...

***

Дівчина з’явилася за п’ять хвилин —  заспокоєна, акуратно підфарбована і зачесана — тільки очі, які підпухли і почервоніли, видавали те, що недавно вона дала волю сльозам.

Однак подальшу розповідь Лілія вела досить холоднокровно, хоча по ній і було видно, що це дається дівчині нелегко.

 — Він увімкнув Ютуб, хотів знайти якогось ролика, який йому порадили подивитися… Подумав, що фільм чи телепередачу немає сенсу вмикати, а от коротеньке відео якраз встигне переглянути, поки я почищу пір’ячко… Ну і… Він побачив ту гидоту… Чесно, я до цього ні разу не зустрічала в мережі той запис, і згодом теж… Думаю, Стас спеціально те підлаштував. Може, підгледів у вікно, що ми цілуємося під під’їздом, те відео десь було у нього в комп’ютері, а він скинув його на телевізор… Таке реально зробити?

 — А якби ви не ввімкнули телевізор? Може, це просто випадковість, не розрахована на вас з Ігорем?

 — Тоді виходить ще гірше… Значить, він просто виклав той запис у Ютуб, і його могли переглядати всі, хто завгодно… Якісь збоченці… А раптом це побачили б мої учні?

Вона затулила обличчя руками.

 — Скоріше за все, він не викладав відео для всіх, — обережно сказав Олесь. — Мабуть, і справді, вирішив пожартувати над вами…

 — Нічого собі жарти! — обурилася Лілія. — Та за таке я могла подати на нього до суду! 

Олесь тихо зітхнув.

 — І все-таки, що було в тому відео? — спитав він таким тоном, ніби був психологом, а Лілія — його пацієнткою...

***

 — Що це таке? — Лілія стояла і вражено дивилася на екран. Спершу вона подумала, що Ігор спеціально увімкнув фільм “для дорослих”, аби таким чином завести її. Вона хотіла сказати, що не любить дивитися “полуничку”, вже й рота відкрила, але слова миттю застрягли у неї в горлі.

Бо вона побачила на екрані власну квартиру. Вірніше — кімнату Стаса, і себе саму — у чорній білизні, панчохах і туфлях на “шпильці”. Пеньюар, який вона тільки що скинула, уже лежав на підлозі, а дівчина, спокусливо посміхаючись прямо в камеру, розстібала гачки бюстгальтера… Ще мить — і  чорне мереживне бра полетіло через всю кімнату, зачепившись за люстру і повиснувши на ній, немов маленький кажан, що розправив крила і зібрався відпочити.

Лілія похапцем схопила пульт і вимкнула телевізор.

 — Шкода, було цікаво, — підморгнув їй Ігор. — То ти, виявляється, тільки здаєшся такою скромницею, а насправді — гаряча штучка…

Лілія раптом розмахнулася й дала йому ляпаса.

Ігор, звісно, був ні в чому не винен, просто потрапив під гарячу руку. Але його коментар зачепив її за живе. За кого він її має?

 — Я його вб’ю! — закричала вона і вискочила в коридор. Підбігла до кімнати Стаса і рвонула за дверну ручку, але марно — кімната була замкнена. Жодного звуку не долинало зсередини.

Втім, вона була впевнена, що він там — сидить і мовчки зловтішається. Гад, гад, який же він гад!

 — Виходь, сволото! — вона кілька разів грюкнула кулаком у двері. — Ти мені за все заплатиш! Чим ти мене тоді напоїв? 

За дверима було зовсім тихо.

Але вона почула якийсь шурхіт у передпокої. Повернула голову — і побачила Ігоря, котрий похапцем взував кросівки. 

 — Я, мабуть, піду, — він виглядав ображеним. — Розбирайся без мене зі своїм… квартирантом…

Вона стояла, безпорадно опустивши руки, і дивилася, як двері за ним зачиняються.

Потім сіла просто на підлогу і заплакала, притулившись спиною до прохолодної стіни.

За нею панувала все така ж мертва тиша...