19

Карантин закінчився, і вона повернулася на роботу, вперше зрадівши тому, що має їхати з дому. Щоправда, з Оленою дружба так і не відновилася, вона навіть перебралася до іншої кімнати гуртожитку, а Лілія залишилась сама. Втім, це її не надто засмутило.

Вільного часу було небагато, а коли він усе ж з'являвся, вона дивилася фільми або читала книги. Спілкуватися ні з ким не хотілося. 

Проте одного дня до неї зателефонувала шкільна подруга і повідомила, що наступними вихідними планується зустріч випускників, і всі будуть з нетерпінням чекати на неї. Лілія спробувала відмовитися, але Наталя вміла переконувати. Недаремно вона працювала ріелтором. І у п'ятницю дівчина відвідала перукаря та манікюрницю, а ще придбала собі нову сукню — і в очікуванні зустрічі з давніми друзями поїхала додому.

Зустріч була призначена на пообідню пору в суботу. Стаса видно не було — Лілія вирішила, що він поїхав до батьків. Тож, нікуди не поспішаючи, "чистила пір'ячко", слухаючи улюблену музику і ласуючи морозивом прямо з пластикового відерця. За вікном яскраво світило сонце, на деревах вже з'явилися перші зелені листочки, і душу дівчини огорнуло передчуття чогось нового і неймовірного…

***

— На тій вечірці я зустрілася зі своїм першим коханням,  — Лілія знічено поглянула на Олеся. — Колись давно, ще в школі, Ігор дуже упадав за мною. Він теж мені подобався. Ми якийсь час зустрічалися… ну, так, як багато підлітків — ходили в кіно, з дискотеки він мене проводжав, цілувалися біля під'їзду… А потім він почав "ходити" з моєю кращою подругою. Вірніше, це вона мені так сказала. А я була горда і не стала в нього уточняти, чи справді він по вуха закохався в Анюту. Ми якраз закінчили школу, роз’їхалися хто куди… Ну, і втратили зв’язок на кілька років. Я чула, що Ігор виграв якийсь грант і поїхав навчатися за кордон. І от ми зустрілися…

Вона чомусь знітилася й опустила очі.

Олесь не підганяв її з продовженням розповіді. Терпляче чекав, коли дівчина збереться з думками.

 — От чесно, слухаючи мене, ви, мабуть, думаєте, що я якась… легковажна? — нарешті тихо сказала вона, все так само дивлячись в підлогу. 

 — Ні, я так не думаю.

 — Це добре. Бо воно зі сторони виглядає десь так… От якби ви довго не бачилися з дівчиною, а потім після першої зустрічі вона відразу ж погодилася б пригостити вас кавою у себе вдома?

 — Я б, мабуть, зрадів. — філософськи зазначив Олесь. 

 — Ну, а Ігор — не дуже. Вірніше, це не через мене, а через Стаса. Хто ж знав, що так вийде…

Вона знову замовкла, крутячи в пальцях ремінець сумочки.

“Ігор”, — записав Олесь ще одне ім’я. Список підозрюваних був чималенький, але розслідування поки не надто просунулося. 

***

Вони почали цілуватися ще біля під’їзду. Мабуть, згадалися юнацькі роки, коли Ігор проводжав Лілю додому, де на неї чекали суворі батьки, напрошуватися в гості він соромився, отож вони довгенько стояли надворі, або — в погану погоду — у під’їзді, і ніяк не могли розпрощатися. Тоді все було так легко і просто, життя здавалося однією суцільною пригодою і обіцяло в майбутньому золоті гори… Мабуть, зараз їм хотілося хоч на мить відчути ту “нестерпну легкість буття”, яка володіла ними десять років тому.

Тож,тнезважаючи на сусідів та випадкових перехожих, вони трохи постояли, обійнявшись, під старою липою, а потім почали підійматися вгору сходами. 

Біля своїх дверей Лілія відкрила сумочку, аби дістати ключ, і раптом побачила у “вічку” світло. Вона подумала, що, коли йшла, забула вимкнути світло у передпокої. “От роззява!” — подумала про себе. Але варто було вставити ключ у замкову щілину, як двері раптом рипнули і відчинилися.

Перша Лілина думка була, що вона забула і двері замкнути. По тілу пройшов холод — невже її пограбували? Але потім страх змінився досадою. Бо виявилося, що нічого вона не забула. Просто її квартирант виявився вдома. Ще й відкрив їм двері, як говориться, в негліже — у одних коротких шортах і з голим торсом.

Ігор кинув на Лілію здивований погляд.

 — Це Стас, — сказала вона квапливо. — Мій квартирант. Стасе, ти не міг би вдягнутися пристойніше?

 — О, вибач, — Стас солодко посміхнувся. — Я не знав, що ти прийдеш так рано. Ти ж звичайно з гулянок приходиш за північ…

Лілія вся скипіла. Поведінка Стаса здавалася вкрай обурливою. Адже вона взагалі нікуди не ходила останні кілька місяців. Виняток — той короткий проміжок часу, коли вони зі Стасом пробували зустрічатися. 

 — Ти що, п’яний? — холодно спитала вона. — Говориш якісь нісенітниці. Йшов би до себе, ми твоєї компанії не потребуємо…

 — Та як скажеш, — знизав плечима чоловік і зник за дверима своєї кімнати. 

Лілія вибачливо поглянула на Ігоря.

 — У нього був важкий період в житті, — сказала вона. — А ще мама з прибабахом. Не зважай, будь ласка. Я взагалі вже давно чекаю, поки Стас, нарешті, від мене вибереться. А він усе не може знайти нової квартири.

 — Хочеш, я поговорю з ним по-чоловічому? — запропонував Ігор, одразу збадьорившись.

 — Та ні, ну його. Я ж кажу — не звертай уваги, він більше не вийде з кімнати. Вважай, що ми зовсім одні. Ти, здається, хотів випити кави?

 — Ну і, може, ще щось, окрім кави? — підморгнув їй Ігор.

Він ще не знав, що, хоча Стас і справді з кімнати не вийде, їхній романтичний вечір уже за кілька хвилин буде безнадійно зіпсований...