17

 — А потім, — сказала Лілія замислено, — мені вже не хотілося спілкуватися з Оленою. Щодня, коли я бачила її, я згадувала той день і вкрадену обручку. Знаєте, як у тому анекдоті — “ложечки знайшлися, але осад залишився…”

Олесь кивнув. Він поки що не хотів озвучувати свої припущення, вирішив послухати розповідь Лілії до кінця. А вона чим далі, то ставала більш напруженою…

 — Так минуло ще два тижні, чи, може, три… Вже було зовсім тепло, така чудова весняна погода… Але нашу школу закрили на карантин. Кілька дітей та вчителів захворіли на коронавірус, і всіх інших відправили по домівках на самоізоляцію. Поїхала і я. Це була не п'ятниця, як зазвичай, а всього лиш вівторок. Я вирішила зробити Стасові сюрприз і не зателефонувала перед своїм приїздом…

— І що було далі? 

Олесь і сам не помітив, як почав гризти ковпачок ручки — у дитинстві він завжди так робив, коли хвилювався. 

По схвильованому вигляду Лілії теж було зрозуміло, що сталося щось не надто приємне.

***

Вона відчинила двері своїм ключем і тихенько увійшла до передпокою. Зняла черевики, пальто і босоніж тихенько прокралася до Стасової кімнати. Вже збиралася несподівано штовхнути двері і стати на порозі з веселим вигуком, як почула у кімнаті голосну розмову.

Спершу подумала, що Стас не сам, а з якимось гостем, а потім до неї дійшло, що її хлопець просто розмовляє з кимось по телефону. 

Їй стало цікаво, дівчина підійшла ближче і приклала вухо до дверей.

—… не думаю, — почула вона уривок фрази. — Та ні, ні про що вона не здогадується…

Лілія враз насторожилась. Звичайно, закралася підозра, що Стас говорить про неї. Хоча, може, він мав на увазі зовсім не зраду ( перше, що спало їй на думку). Можливо, він просто збирався зробити їй подарунок або якийсь інший сюрприз.

Тому вона продовжила підслуховувати, щоб розібратися, про що ж ідеться в цій розмові. А Стас, здавалося, не підозрював ніякої халепи. Говорив вільно і голосно, час від часу трохи нервово сміявся.

Така поведінка була зовсім не схожою на його звичайні спокійні і дещо вкрадливі манери.

— Ну, квартира того варта, — розповідав він невідомому співрозмовнику. — Я ніколи не помиляюся, в мене чуття на таких лохушок. Що значить — попаду на гроші? Ото, ти вічно щось придумаєш. Все буде чудово, скоро заживемо як білі люди. Ну, бувай! Бо в мене ще багато справ, ніколи з тобою базікати. Завтра зустрінемося, і я все детально розповім. Добре?

Голос змовк, мабуть, Стас поклав слухавку. Він ходив кімнатою, щось мугикав собі під носа, і Лілія уявила собі, як він ретельно все зараз прибирає, вішає одяг на плечики, згортає шкарпетки рулончиками, натирає меблі поліроллю. Фанатик чистоти, хай йому грець!

Вона відчинила двері і увійшла до кімнати. Стас якраз стояв перед дзеркалом і перевдягався. Схоже, збирався кудись іти. На ньому був "парадний" костюм, волосся старанно зачесане, і сам він просто випромінював успішність і респектабельність. 

Лише на мить він розгубився, закліпав очима, але відразу ж опанував себе. На його обличчі з'явилася радісна усмішка.

— Це ти, люба! — він розкрив їй обійми. — Яка приємна несподіванка! Ти вирішила зробити мені подарунок несподіваним приїздом? Чи, може, перевіряєш на вірність?

Кажучи це, він продовжував усміхатися, але варто йому було уважніше придивитися до рішучого виразу її обличчя, як посмішка його зблідла і кудись зникла.

— Щось трапилося? — запитав він, роблячи крок уперед та пробуючи обійняти Лілію.

Але вона спритно ухилилася .

— Нічого серйозного, — відповіла досить буденним тоном. 

— От і добре,—він легенько усміхнувся. —Я такий радий тебе бачити! Може, підемо десь повечеряємо?

— Ні, — сказала вона твердо. — Ти підеш сам! Збереш свої манатки і виметешся геть з моєї квартири!