15

 — Знаєш, — сказала вона. — Я збираюся допрацювати до кінця навчального року і звільнитися.

 — Чому? З директрисою виникли проблеми? — щиро здивувалася Олена.

 — Ні, з  Валентиною Павлівною ми в ладах. Просто Стас не хоче, щоб я тут працювала.

Лілія взяла з тарілки оливку, поклала до рота і відсьорбнула ще один ковток білого вина.

 — А що таке? Хоче бути увесь час біля тебе?

 — Каже, що так. Але мені здається, він просто мене ревнує.

 — До кого? Ти йому сказала, що в нас жіночий колектив?

 — Він бачив фотки із святкування восьмого березня. А там Мирослава клацнула, коли Олег запросив мене танцювати. І Стас зразу вчинив мені допит — що це за хлопець, чому він на тебе так дивиться? Він живе в вашому гуртожитку?

 — Так Олег одружений і не живе в гуртожитку, — здивувалася Олена.

 — От і я йому те ж саме сказала. Але він причепився до того, що на мені була сукня з надто відвертим декольте. Сказав — усі груди було видно.

 — То він якийсь аб’юзер, — хмикнула Олена. — Навіщо він тобі? Чи ти не знайдеш собі кращого хлопця, без тарганів у голові?

 — Ну, не знаю… Він добрий, турботливий, по господарству допомагає. З мамою мене познайомив, ось обручку навіть купив, — вона простягнула долоню, на якій блиснула золота обручка з крихітним діамантиком.

 — Нічого собі! Навіть так! То це ви тепер ніби заручені?

 — Виходить, що заручені.

 — А коли весілля?

 — Мабуть, восени. Тільки з датою ми ще не визначились.

 — Щастить тобі, подруго! То ти тепер будеш домогосподаркою?

 — Не думаю, мабуть знайду роботу десь у своєму місті. Стас хоче, щоб. коли він приходив увечері, його чекала не порожня квартира, а я…

  — То познайом мене зі своїм принцом на білому коні!

 — Хочеш, поїхали до мене на ці вихідні. У мене якраз день народження. Відсвяткуємо разом, познайомишся зі Стасом…

 — Чому б і ні, це ідея! А що тобі подарувати? 

***

Коли Стас дізнався, що вона приїде не одна ( Лілія попередила його по телефону), він був незадоволений.

 — Ми й так мало часу проводимо разом, тепер через твою подругу не зможемо залишитися наодинці!

 — Чому, як вона ляже спати, ми цілком зможемо побути наодинці…

 — То не те, доведеться поводитись дуже тихо, а то я знаю цих цікавих Варвар — увесь час підглядають, підслуховують, а потім будуть глузувати з тебе у соцмережах…

 — Слухай, Стасе! — тепер уже вона образилась. — Олена не така! Вона дуже хороша дівчина. І даремно ти намагаєшся нас посварити!

 — Добре, — раптом змінив він гнів на милість. — Нехай приїздить. Але раптом що, я тебе попереджав!

Вона не звернула уваги на це його “раптом що”. Подумала, що просто бурчить, як він іноді робив. Ця занудність, що часом проявлялася в його поведінці, більше личила б якомусь старому дідугану, а не тридцятирічному чоловікові. Проте у всіх бувають свої недоліки. І в неї вони, мабуть, є. Просто сама вона їх не бачить, а збоку видніше.

Може, й Стас не бачить того, що перегинає палицю у своїй надмірній прискіпливості та бажанні усе контролювати.

Але якщо спокійно і виважено йому про все розповісти, можливо, він зрозуміє, що був неправий? І перестане бурчати та прискіпуватись до неї…

***

Вони приїхали у п’ятницю увечері, Стас зустрів їх на автостанції з двома букетами квітів. Коли Лілія відрекомендувала Олену, Стас нахилився і поцілував їй руку. Це неабияк вразило дівчину.

 — Він такий милий, — прошепотіла вона подрузі на вухо, коли вони всі разом сіли в таксі — Стас на місце біля водія, а дівчата — на задньому сидінні, де могли тихенько посекретничати. 

 — От бачиш, а ти казала, що він тобі не подобається!

 — Ну, з твоїх слів я побачила його домашнім тираном, а насправді він виглядає зовсім інакше...

 — Я не казала, що він тиран… — почала пояснювати Лілія, але цієї миті Стас повернувся до них і почав дуже цікаво розповідати про різні історичні цікаві місця їхнього міста. 

 — Звідки ти все знаєш? — здивувалася вона.

 — Ну я ж працюю в туристичній галузі, доводиться бути в курсі, — усміхнувся Стас. — Може, ми зайдемо до бару, вип’ємо по чарочці?

 — Я не проти, — сказала Олена.

Вони вийшли з таксі за кількадесят метрів від будинку Лілії та увійшли до маленької затишної кав’ярні, яка називалася “Дика троянда”  Невідомо, правда, чи заклад нарекли на честь відомого мексиканського телесеріалу, чи фантазію власника підштовхнули великі кущі шипшини, котрі росли прямо під вікнами. 

Стас замовив для них пляшку дорого вина та трохи закусок, і вони сіли за столик. Лілії було дивно, що її наречений, який з такою неохотою відгукувався про приїзд Олени, раптом виявився самою люб’язністю. Він був не просто ввічливим, він був галантним. Розповідав веселі історії та анекдоти, яких знав чимало, робив компліменти. Враховуючи те, що Олена не видалася надто гарною на вроду, ще й була старшою від Лілії, а Стасовою ровесницею — здавалася дещо дивною така його увага до неї.

Проте Лілія це списала на те, що Стас просто ввічливий і тактовний, він зрозумів, що Олені в житті доводиться нелегко ( Лілія колись обмовилася, що її подруга незаміжня, отримує копійки, а живе з матір’ю-інвалідом. Їй просто не було як влаштувати своє особисте життя.

І, можливо, Стас своєю турботою та увагою, допоможе розтопити лід у її душі та переконає Олену в тому, що вона приваблива і сексуальна жінка.

Лілія навіть гадки не мала, до чого призведе ідея з запрошенням у гості, яка здавалася їй такою привабливою...