13

Стасова мама їй не сподобалася.

Коли вони переступили поріг лікарняної палати, Лілія  очікувала побачити тяжко хвору, бліду, змучену жінку, яка не в силах піднятися з ліжка. Принаймні таким її стан змальовував Стас.

Але його матуся виявилася повненькою рожевощокою тітонькою з гучним голосом і пронизливим, як рентгенівський апарат, поглядом.

Вона сиділа на ліжку, підмостивши під спину подушку, і щось швидко плела на спицях. 

У палаті було три ліжка, проте дві інші пацієнтки, як пояснила Галина Степанівна ( так звали маму Стаса) пішли обідати до лікарняної їдальні. Сама ж вона "казенні" харчі їсти відмовлялася, "бо то отрава".

Тому Стас і змушений був щодня варити їй щось свіженьке і дієтичне. 

Як зрозуміла Лілія, у цій родині панував матріархат. Галина Степанівна керувала як чоловіком, так і сином. І майбутню невістку, безперечно, обирала дуже прискіпливо, щоб і та їй у всьому підкорялася.

Побачивши сина у супроводі дівчини, Галина Степанівна вся підібралася, мов кішка, що полює на пташку, перед рішучим стрибком.

— Добрий день! — першою привіталася Лілія, посміхаючись якомога приязніше.

— Добрий, добрий, — жінка просканувала її уважним поглядом. — То це ти Лілечка? Стас багато мені про тебе розповідав…

Ця фраза прозвучала двозначно — спробуй зрозумій, що саме син розказував матері. Раптом ділився тим, що його обраниця, трохи випивши, забуває все на світі? 

Лілія невизначено кивнула.

— Мені дуже приємно з вами познайомитися, — поспішила перевести розмову в інше русло вона. — Сподіваюся, вам уже краще?

Галина Степанівна примружила і без того невеликі очі.

— Ці лікарі хочуть моєї смерті, — довірливо промовила вона, переводячи погляд із Стаса на Лілію. — Заборонили їсти все, що я люблю. Від крапельниць у мене постійна нудота. І я помітила на гребінці цілі пучки волосся. Мабуть, скоро буду лиса від цих ліків!

— Мамо, не хвилюйся, це коли людей лікують від раку, то у них випадає волосся, а в тебе звичайна гіпертонія, — Стас присів на край ліжка і взяв матір за руку. Ця картина виглядала дуже зворушливо, хоч фотографуй і став на обкладинку журналу "Моя сім'я".

— Отож я й подумала, що щось тут не те, — заявила Галина Степанівна. — Може, у мене насправді рак, а лікарі просто не хочуть мені казати? Певно, вам вони відкрили всю правду? Признавайтеся вже, скільки там мені залишилось жити?

— Ма, ну не починай, — Стас лагідно обійняв її за плечі. — Ти сто років проживеш зі своїм діагнозом, якщо будеш вести здоровий спосіб життя і вживати призначені лікарем препарати. От сьогодні ти пила ліки?

— Ні, мені від них погано, — захитала головою жінка. — То наші, вітчизняні препарати, хтозна з чого вони там зроблені, а я хочу, щоб ви купили імпортні аналоги, тоді буду пити.

— Добре, я куплю, — слухняно кивнув Стас. — Ти скоро одужаєш, от побачиш. А поки ми з Лілею будемо навідувати тебе і приносити щось смачненьке. Що б ти хотіла? Може, книгу якусь почитати?

— В мене в телефоні є книга, того, як його… Рамі Блекта. Про те, якою має бути справжня жінка. Лілю, ти читала Рамі Блекта? — Галина Степанівна швидко повернулася в бік майбутньої невістки. — Неодмінно треба прочитати, тоді ти будеш знати, як догоджати своєму чоловікові. 

— Я прочитаю, — Лілія вирішила не сперечатися з хворою, а то раптом стан її здоров'я погіршиться…

— Ну добре, а ким ти працюєш? Стас говорив, ти вчитель? 

— Так, я викладаю іноземну мову, — відповіла Лілія. 

—Це добре, знаєш, я сама вчитель. Спершу прийшла до школи піонервожатою, потім дослужилася до вчителя початкових класів. Була вчителем-методистом, а нещодавно мене призначили завучем. 

— О, моя мама без проблем стане й директором школи, — усміхнувся Стас. — Вона може втілити в життя все, що завгодно! 

Галина Степанівна задоволено розтягла губи в усмішці.

— А ким працюють твої батьки? — поцікавилася вона в Лілі.

— Тато архітектор, — розповіла дівчина. — А мама теж вчителька, як і ви. Викладає в початкових класах.

— Ти з ними живеш? — продовжила розпитувати Стасова мама. 

— У мене є власна квартира, залишилася від покійної бабусі. 

— О, власна квартира — це дуже добре! — збадьорилась хвора. — А в тебе є ще брати, сестри? 

— Рідних немає.

— Це чудово, — Галина Степанівна широко всміхнулася. — А скільки кімнат у квартирі?

— Мамо, не починай, — трохи невдоволено сказав Стас. — Я з Лілею не заради квартири. Я кохаю її.

— Ну, про Світлану ти казав те ж саме… І де вона тепер? — невдоволено пробурмотіла його мати.

Лілія вперше побачила, як Стас сердиться. Його обличчя почервоніло, ніздрі роздулися, він розлючено глянув на матір:

— Я ж просив не згадувати про неї! 

— Ну от, — Галина Степанівна безсило відкинулася на подушку, при цьому ловлячи поглядом своє відображення у дзеркалі.  — Знову мама в усьому винна! Розійшовся зі своєю артисткою сам, а рота затикаєш мені! Ти знаєш, що мені залишилося жити зовсім недовго! Скоро я звільню тебе від своєї присутності! 

Вона поклала руку на чоло і демонстративно застогнала.

До палати відразу ж впурхнула молоденька медсестра, яка і почала з'ясовувати, що у хворої болить і що непокоїть.

— Нічого не болить, — літня жінка приплющила очі з виглядом велетенської втоми. — Просто я б хотіла побути сама. Вибачте, краще ви вже йдіть. Якщо я видужаю — приїздіть у гості! 

— Мамо, не "якщо", а "коли", — поспішив уточнити Стас. — Коли ти одужаєш, а це буде дуже скоро, то обов'язково приїдемо в гості. 

— А що ви вирішили з весіллям? 

Лілія здивовано поглянула на Стаса. Той насупився:

— Я ще не розмовляв з Лілією на цю тему. 

— Чому? — мати виглядала невдоволеною. — Завжди треба все обговорити заздалегідь. Бо якщо нічого не планувати, то нічого й не буде.

— Добре, — Стас сумирно кивнув. — Ми обов'язково про це поговоримо, але не тут і не зараз.

— Тоді не буду вас затримувати, — Галина Степанівна відклала в'язання і лягла на подушку, вкрившись ковдрою. — І раджу подумати про внуків. Якщо зараз займетеся , то якраз на Новий рік я матиму онука чи онучку. Можу їх забрати до себе, якщо тобі, Лілю, потрібно працювати.