11

Коли Лілія у п'ятницю після уроків збиралася додому, то відчула дивне хвилювання. Вона думала про те, чи поїде Стас на вихідні додому, чи залишиться. І якщо він перебуватиме в її квартирі ці два дні, з нею наодинці, то як їй себе поводити? 

Поки автобус мчав між засніженими полями та перелісками ( зима цього року не поспішала здавати свої позиції), Лілія розсіяно дивилася у вікно і думала про те, що більшість її ровесниць уже повиходили заміж, а дехто вже й устиг народити дитину чи навіть двох. Стас, здається, не такий уже поганий, ну, можливо, він припустився помилки, але ж попросив вибачення… Лілія пригадала, як він дивився на неї того ранку, коли вона прокинулася у його ліжку… Від цих спогадів їй  стало жарко, і вона відчула, що червоніє.

Поглянула на свого сусіда по кріслу — молодого хлопця, мабуть, студента, який їхав додому на вихідні. Він сидів із заплющеними очима та похитував головою в такт музиці, яка, певно, грала в його навушниках.

Дівчина зітхнула і знову відвернулася до вікна.

***

Коли вона відчинила квартиру своїм ключем і увійшла до передпокою, її зустріли тиша і напівтемрява. Стаса не було вдома. Несподівано Лілія відчула полегшення.

Її погляд упав на поличку біля дзеркала, де він за їхньою неписаною угодою залишав гроші за оренду, пошту та квитанції про сплату комірного.

Так і цього разу тут лежав чистий, не підписаний  конверт з грошима, кілька погашених платіжок та якісь рекламні буклети ( мабуть, витягнуті з поштової скриньки). Поряд вона побачила якийсь поліетиленовий пакет. Зазирнула досередини — там знаходилися акуратно складені  її речі, які вона тоді покинула в його кімнаті. Білизна, пеньюар, панчохи — все чисте, бо з пакету ледь-ледь пахло пральним порошком. Туфлі стояли внизу, поряд із шафкою для взуття. Коли вона дістала речі з пакета,  на підлогу випала  маленька записка.

Лілія підняла її й прочитала всього кілька слів: " Не хочу напружувати тебе своєю присутністю. Мені дійсно дуже шкода, що так вийшло. Стас."

Отже, він поїхав до батьків. Ну що ж, все на краще. Можливо, вони зможуть просто залишитися друзями, як було досі.

Але вона не хотіла зізнаватися самій собі, що в глибині душі була трохи розчарована.

***

У суботу Лілія заходилася прибирати в квартирі. Адже незабаром весна, потрібно навести лад. А ще вона мала звичку у будь-які миті свого життя, коли потрібно було прийняти важливе рішення, розкладати по поличках не тільки думки, а й речі. Тоді і в домі ставало легше дихати, і нерідко виявлялося, що вихід із скрутної ситуації насправді лежав на поверхні.

Вона зняла з вікон гардини, випрала їх, а самі вікна вимила, повитирала скрізь пил, посортувала одяг у шафі, помила підлогу… А потім ноги самі понесли її до Стасової кімнати. 

Досі вона не заходила туди, адже він сказав, що сам буде в ній  прибирати, і дійсно, наводив порядок у всій квартирі, так що, повертаючись з роботи, Лілія не  бачила жодного недоліку, до якого можна було б прискіпатися. Схоже, Стас був ще тим педантом та акуратистом.

Вона мимоволі пригадала Романа, який навіть тарілки після себе не мив, а шкарпетки, незважаючи на її обурення, закидав під ліжко. Ні, все-таки добре, що він утік до тієї Кіри. Хай тепер фарбована мавпа з ним нянчиться…

Кімната була замкнена, але в Лілії був запасний ключ від неї. Звичайно, було не дуже добре заходити до помешкання у відсутність Стаса, але ж це була її власна квартира! І вона не збиралася брати нічого чужого, просто їй захотілося трохи більше довідатися про нього, дізнатися, чим живе цей чоловік, який для неї досі залишався загадкою. 

Переступивши поріг кімнати, вона побачила, що тут панує такий самий ідеальний порядок, як і у всій квартирі. Ліжко охайно заправлене, на столі та невеличкому телевізорі жодної пилинки. Вона відчинила шафу і побачила, що речі там складені рівними стосиками і розсортовані — на одній поличці футболки,  на другій — светри, на третій джинси.  У великому відділенні на вішалках акуратно висіли кілька костюмів та сорочок. Навіть білизна та шкарпетки в шухляді були не запхані абияк, як у самої Лілії, а кожна річ згорнута в рулончик і стояла вертикально в ряду собі подібних. 

Лілія зачинила шафу і підійшла до письмового столу. Тоді, коли вона тут була востаннє, на столі стояв ноутбук, але зараз його не було видно — мабуть, Стас забрав із собою до батьків. Вона витягнула верхню шухляду столу — всередині лежали ручки, олівці, скріпки, степлер та інше канцприладдя, поруч — стосик чистого паперу та темно-синій блокнот з написом на обкладинці “Щоденник”. Але коли Лілія розгорнула його, то побачила, що всі сторінки зовсім чисті. 

У другій шухляді лежало кілька книг — в основному, це була класика та детективи. Нічого цікавого, що б хоч якось характеризувало свого власника, окрім того, що він дещо консервативний і любить порядок. 

Лілія вже збиралася засунути шухляду назад та вийти з кімнати, як побачила, що в  товстенькому томику Агати Крісті сторінки якось дивно розійшлися посередині, неначе всередину в нього було щось вкладене. Недовго думаючи, вона взяла книгу в руки та заходилася листати її.

І побачила конверт, який знаходився між сторінками. Він був таким же чисто-білим, як і той, в котрому квартирант залишав для неї гроші. І так само на конверті не було жодного напису.

Але цей конверт не був заклеєним. Мабуть, Стас просто тримав там грошову “заначку” — подумала Лілія. Багато людей роблять схованки у книгах.

Однак її рука потягнулася до конверта і відкрила його. Там були зовсім не гроші, а лише кілька невеликих фото. На них була одна й та ж дівчина — невисока, худорлява, з коротко підстриженим темним волоссям і  родимкою на правій щоці. На одному знімку було її обличчя крупним планом. Дівчина сиділа за столиком у якомусь ресторані чи кав’ярні і замислено дивилася просто в об’єктив поверх тарілок із закусками та келихів з вином. На іншому фото ця ж дівчина йшла по вулиці під руку з якимось чоловіком, схожим на скандинава — такий він був високий, широкоплечий, і мав дуже світле волосся, зав’язане в “хвіст” на потилиці. На третьому фото дівчина дивилася в вікно, причому складалося враження, що фотограф знімає з вулиці — зображення було не дуже якісне, ніби трохи розмите. Та особливо вразило Лілію четверте фото — з нього дивилася  все та ж дівчина, але знята зі спини і зовсім без одягу. Вона стояла перед великим старовинним дзеркалом, і, мабуть, незадовго до того, як її сфотографували, милувалася своїм відображенням, а у мить, коли робилася світлина, трохи повернула голову і озирнулася на того, хто її знімав. На обличчі в неї відбилося здивування.