10

Ту неділю вона просиділа в своїй кімнаті, навіть їсти не готувала, бо від  однієї думки, що може випадково зустрітися на кухні чи в коридорі зі Стасом, у неї цілковито зник апетит.

Ніколи досі вона з таким полегшенням не їхала в понеділок зранку на роботу.  Зміна "картинки", постійна шкільна круговерть, що не залишала жодної хвилини на роздуми і муки сумління, трохи відволікли і підбадьорили її. 

І тільки  увечері, коли вона залишилася в своїй кімнаті удвох із сусідкою Оленою, Стас нагадав про себе телефонним дзвінком.

Побачивши, що на екрані висвітився його номер, Лілія якусь мить вагалася  — може, взагалі не відповідати? Але потім її тривожна натура перемогла — адже, коли не візьме слухавку, то потім не спатиме цілу ніч, вибудовуючи різні теорії, чому квартирант надумав її шукати.

Може, обікрали квартиру, чи сусіди згори забули перекрити воду, чи ж сам Стас вирішив з'їхати і хоче повідомити їй про це?

Останній варіант був би вельми доречним. І за мить вона все ж відповіла на його дзвінок.

— Привіт, Лілечко! — почувся знайомий благодушний голос. — Як у тебе справи? 

— Нормально, — відказав вона насторожено. — А у тебе щось сталося?

— Та ні, нічого особливого… Але мене все мучить совість за те, що ми посварилися. Може, ти мене вибачиш і ми почнемо все спочатку? 

— Я не думаю, що це гарна ідея, — відповіла вона, відчуваючи, що червоніє. Подруга була в кімнаті, вдавала, що читає книгу, але, безсумнівно, те, що говорила Лілія, не лишалося поза Олениною увагою. І через це дівчині  доводилося старанно підбирати кожне слово.

— Я визнаю, що повівся дуже безвідповідально, — тим часом продовжив Стас, нібито й не помічаючи холодності у її голосі. — Мені не треба було йти на поводу у власних інстинктів. Зрештою, я ж не підліток, мав би знати, що деякі дівчата, коли вип'ють, можуть не усвідомлювати своїх вчинків…

— Перепрошую, але твої роздуми мені не цікаві, — сказала Ліля, борючись із бажанням просто перервати розмову без жодних пояснень. Знову він намагався зробити її винною, переконати в тому, що це вона така п'яничка-неадекват, а він прямо Йосиф Прекрасний! 

— Ти, мабуть, зараз зайнята, давай, я зателефоную пізніше, — Стасові від її крижаного тону, здавалося, було ні жарко, ні холодно. 

— Я не знаю, про що нам говорити. Якщо в квартирі все добре і немає жодних проблем, то можеш не телефонувати.

— Я просто хотів сказати… Можливо, ти хвилюєшся… Я знаю, що для дівчат це дуже важливо… Але я людина відповідальна, і завжди користуюся контрацептивами, так що можеш бути спокійна, жодних наслідків не буде…

— На добраніч, Стасе, — вона, не дослухавши його, натиснула на кнопку "відбій".

Зловила на собі насмішкуватий погляд Олени:

— Що, з бойфрендом посварилася? — запитала сусідка.

— Це не бойфренд, просто квартирант.

— О ні, з просто  квартирантом так не розмовляють! Видно, він все-таки тобі небайдужий!

— Слухай, тобі не вчителем треба працювати, а йти у ворожки-екстрасенси, — скипіла Лілія,— бо все знаєш, мабуть, і майбутнє передбачити зможеш ?

— Легко, — кивнула Олена. — Як там він тебе не вивів із рівноваги, а скоро ви неодмінно помиритесь. На весілля не забудь запросити! 

— Може, й запрошу, але моїм чоловіком буде точно не Стас! Він дуже слизький тип, і я не бажаю мати з ним жодних справ! Навіть збираюся попросити, щоб із наступного місяця він з'їхав з моєї квартири... 

— Ого, то десь він тебе добряче зачепив, — Олена підняла акуратно підфарбовану брову. — Але ж ти знаєш, як це часто трапляється — коли від ненависті до кохання — один крок.

— Це точно не моя історія, — проказала Лілія, дістаючи з шафи рушник і гель для душу. Вона швидко пішла до ванної кімнати, аби зам'яти цю тему і більше не повертатися до неї.

Але варто було через десять хвилин відчинити двері до їхньої кімнати, як Олена відразу простягнула їй букет червоних троянд.

— Ось, кур'єр тільки що приніс, там є записка.

Лілія обережно розгорнула целофан, у який було загорнуто квіти, і дістала невеличкий прямокутник з картону, на якому було надруковано кілька слів: "Вибач мене, будь ласка. Стас".

— От, а ти казала, що це просто квартирант, — пирхнула Олена, зазираючи через її плече. — Стане чужа тобі людина заморочуватися, з іншого міста замовляти кур'єрську доставку сюди, в гуртожиток, це ж купу грошей коштує. Дивися, які класні троянди! Цей Стас таки сильно запав на тебе! 

У її голосі чувся захват. Самій Олені було тридцять років, вона жила разом із суворою  мамою і не мала взагалі  жодних стосунків з чоловіками.

Лілія взяла букет і якийсь час дивилася на нього. Їй хотілося викинути квіти на смітник, але це був би занадто театральний жест, а вона не схильна була до таких вчинків. Та й приємно було, що Олена їй заздрить. 

І вона поставила троянди до вази, а записку сховала у сумочку.

Наступного ранку, шукаючи косметичку, намацала твердий прямокутник і зразу не зрозуміла, що це, а потім згадала.

Дістала записку  і ще раз перечитала.

Можливо,  вона справді  занадто погарячкувала, і не такий уже й негідник цей Стас?