Хасан швидко повернувся, несучи у витягнутих перед собою руках керамічний горщик з цікавої форми кришкою, що ніби конусом здіймалася угору.
— Лілю, красуне, ти куштувала коли-небудь таджин? — звернувся господар ресторану до дівчини.
Та заперечно похитала головою.
Він із виглядом фокусника відкрив кришку, і їхній “кабінетик” вмить наповнився запаморочливим ароматом.
— Це курятина з овочами, — пояснив він. — Картопля, цибуля, баклажани, томати, а ще мед, фрукти, ягоди і мій авторський набір приправ. Такого ти ніде не знайдеш!
— Підтверджую, — кивнув Стас. — Я свого часу пробував цю страву в інших кухарів, але жоден з їхніх таджинів не міг дорівнятися до Хасанового. Уяви собі, Лілю, ця страва готується зовсім без додавання води, лише у власному соку, що виділяється від м’яса та овочів. Вона тушкується на малому вогні багато годин, пара не виходить назовні, а конденсується на внутрішній поверхні кришки, перетворюється на рідину і потім стікає назад до горщика.
Хасан спритно розсипав таджин по невеликих глиняних мисочках, потім так же швидко зник і повернувся знову з тарілочками із гарячим кус-кусом. Затим на столі з’явилося щось схоже на пиріжки з листкового тіста, присипані цукровою пудрою.
Стас узяв один і відкусив шматочок.
Ліля здивувалася, що він починає трапезу із солодкого. Проте хлопець показав їй начинку. Вона виявилася м’ясною.
— Це пастила, — пояснив він.
— Дивно, я думала, що пастила — щось подібне до мармеладу.
— У марокканській кухні так називають випічку, для неї береться дуже тоненько розкачане тісто і прокладається шарами начинки з м’яса голубів, варених яєць та мигдалю. Таку страву готують для шанованих гостей.
— Саме так, — закивав Хасан. — Ти маєш рацію, друже! Лілечко, пригощайся, будь ласка! Мій учитель, що ділився секретами приготування пастили, завжди говорив — чим більше шарів тіста та начинки у цьому пирозі, тим більшу пошану виявляє кухар до гостя!
Лілія взяла один пиріжок і спробувала на смак. Поєднання досить гострої м’ясної начинки та цукрової пудри з корицею, якою була притрушена пастила, видалося досить незвичним, одначе їй сподобалося.
А таджин взагалі викликав захват.
Хасан приніс ще й пляшку напівсолодкого вина з дивовижним ягідним ароматом, але сам відмовився з ними сідати за стіл.
— Маю зустріти ще гостей, — він зробив хвилястий рух рукою в повітрі. — Сьогодні у мене гарний день. Багато гостей. Відпочивайте, мої хороші. Я потім ще загляну до вас. Принесу десерт. То буде улюблений десерт моєї Міли, вона каже, що саме завдяки йому я завоював її серце…
Він ще раз посміхнувся з-під своєї густої чорної бороди, побажав їм гарного вечора і вийшов.
***
Якийсь час обоє їли мовчки,насолоджуючись дійсно смачними стравами.
Потім Ліля поцікавилась:
— А де ви познайомилися з цим Хасаном?
— О, це давня історія, — усміхнувся Стас. — Ми разом началися в університеті. Але жоден із нас так і не став медиком, як бачиш.
— Ти вчився на лікаря?
— Вчився, але не довчився...Зараз я працюю менеджером з туризму. Відправляю людей відпочивати в різні країни. Завдяки цьому й сам зміг побувати за кордоном.
— І в Марокко ти був?
— Звичайно, — він налив їй ще вина.
— А я от ніде не бувала.
— Чому? Треба мандрувати, поки є така можливість. Адже враження — це те, що завжди залишається з нами.
— Мій хлопець вважав інакше, — сказала вона. — Він говорив, що краще купити якусь річ, побутову техніку, одяг там, чи меблі, ніж витрачати гроші на поїздки.
— Ти дуже любила його? — раптом поцікавився Стас.
Ліля була трохи здивована таким питанням “у лоб”.
— Я не знаю, — чесно відповіла вона. — Тоді, коли жила з ним, думала, що любила. А зараз, звичайно, вже ні.
— Вибач, можливо, я не повинен був цього питати. Просто ти сама згадала про нього, от я й подумав — може ти досі кохаєш його, а я тобі потрібен просто, щоб, як кажуть, вибити клин клином?
“Чекай, — захотілося сказати Лілії. — Це ж не я запропонувала тобі зустрічатися. Не я писала записки і дарувала подарунки. “
Але потім вона подумала, що, мабуть, припустилася помилки, згадавши про Романа. Адже будь-якому чоловіку було б неприємно, коли дівчина приходить до нього на побачення, а розмовляє про свого колишнього.
— Це не так, — м’яко відповіла вона.
— Що ж, я дуже радий, — він несподівано взяв її руку у свою і поцілував.
Ліля була збентежена таким проявом емоцій і вирішила перевести розмову на інше.
— Хасан одружився з українкою, і тому тут залишився жити? — спитала вона, м’яко звільняючи свою долоню.
— О так, він довго завойовував її серце, — засміявся Стас. — Міла була нашою одногрупницею, і вона таки вивчилася на лікаря, зараз працює стоматологом.
— І чоловік її не ревнує до пацієнтів? — усміхнулася Ліля.
— Зовсім ні. А ти думаєш, усі східні чоловіки ревниві?
— Не знаю, мені не доводилося з ними особливо спілкуватися. Хоча ні, пригадую один випадок…
— Розкажи, — попросив Стас. — Може, в тебе закохався якийсь арабський шейх?
— О ні, я не знаю, хто він був. І мені було всього тринадцять років...