6

— І що ж ви відповіли? — Олесь нашкрябав у блокноті два імені  — "Стас" та  "Роман" і біля кожного поставив жирний знак питання. Потім подумав, і поряд з "Роман" з'явилося ще "Кіра", також із знаком питання.

Лілія потупила погляд. Вона уважно роздивлялася носки своїх замшевих черевичків на високих підборах. 

— Я погодилася, — після короткої паузи сказала вона. — Тільки ви не подумайте, що я така стурбована, щоб вішатися на шию першому-ліпшому, хто запропонує стосунки…

— Я не думаю, — запевнив Олесь. — Та й ви, певно, поставили таку умову, що це не означає громадянський шлюб, а просто можливість більше дізнатися один про одного…

— Саме так, — кивнула Лілія. — Ми ж ще й у часі не співпадали… У будні дні мене не було вдома, у вихідні — його.

— То як же ви зустрічалися?

***

— Я можу на ці вихідні не їхати до батьків, а залишитися в місті, — Стас легенько доторкнувся до її руки. — Можна сходити в кіно, або посидіти в кав'ярні.

— Добре, давай підемо в кіно, — вона не була у кінотеатрі сто років, адже через постійну зайнятість Романа вони майже нікуди не ходили разом, а самій їй було незручно, боялася, що люди скажуть — тиняється скрізь сама, а чоловік, бідний, працює, аби її забезпечити… Так і сиділа вдома. Можливо, зі Стасом все буде по-іншому? Адже, ніде правди діти, насправді дівчина була товариською і любила виходити в люди, це Роман зробив її відлюдькуватою домосідкою…

Зі Стасом  і справді їй було просто, не доводилося грати якусь роль, вона почувалася, ніби у компанії старого друга, котрий знав її ще з дитинства.

Вони подивилися новий голівудський фільм, причому реготали обоє у тих самих місцях, і сумували теж синхронно, коли траплялися трагічні моменти. А коли фільм завершився хепі-ендом, Стас радів, як мала дитина. 

— Давай ще сходимо кудись перекусимо, — запросив він. 

— Добре, тільки я сама за себе заплачу.

Вона бачила з його одягу та речей ( наприклад, у нього був досить старий, ще кнопковий телефон), що Стас не дуже заможний. Він ще й немаленьку суму їй мусив платити за квартиру. Може, тепер сказати, хай живе безкоштовно? Але, мабуть, це його образить. Тоді треба просто зменшити орендну плату, але як вона це йому пояснить?

За такими роздумами дівчина й не помітила, як Стас звернув із яскраво освітленої вулиці у якесь підворіття. 

— Тут є одна дуже цікава місцина, — сказав він. — Обережно, сходинки!

Лілія вже сама зашпортнулася ногою за високий бетонний поріжок і була б упала, якби Стас її не підтримав.

— Не лякайся, тут зовні не дуже фешенебельний вигляд, але всередині затишно. І готують смачно. Власник цієї кав'ярні — мій хороший друг.

Лілії стало дивно, що це за кав'ярня, що розташована в такому глухому куті між кількома будинками, без вивіски чи реклами, з однією тьмяною лампочкою у металевій сітці над пластиковими дверима похмурого темно-коричневого кольору.

Проте коли Стас повернув дверну ручку, на неї війнуло приємним ароматом якихось східних прянощів. Це скоріше була не кав'ярня, а маленький ресторан чи то індійської, чи турецької, а може, єгипетської ( Лілія не дуже в цьому розбиралася ) кухні.

Над дверима була почеплена складна конструкція зі скляних паличок, яка видала при їх появі мелодійний звук. І тут же з-за бамбукової занавіски, яка відділяла зал від міні-холу, де поміщалася тільки вішалка з верхнім одягом і велике дзеркало на стіні, визирнув чорнявий невисокий чоловік у джинсах та светрі, з густою бородою, зовнішність якого видавала явне східне походження. Хоча розмовляв він практично без акценту.

— О, кого я бачу! Стасе, любий, заходь, я приготую для вас найкращий столик! Познайом мене зі своєю дамою! 

— Лілю, це мій друг Хасан, — Стас потис власнику ресторанчику руку. — Він приїхав до нас із Марокко, і йому так сподобалося наше місто, що він вирішив залишитися тут жити. 

Хасан широко усміхнувся і поцілував Лілії руку.

— А це моя дівчина, Ліля, — Стас злегка обійняв її за плечі. Таке панібратство не дуже сподобалося Лілії, адже вони домовилися — поки що тільки спробують придивитися один до одного. А тут уже — "моя дівчина". Втім, з'ясовувати стосунки при малознайомому чоловікові вона не мала бажання, тому просто посміхнулася Хасанові  і кивнула головою.

— Лілю, ти просто фантастично гарна! —Хасан зробив такий жест, немов посилав їй повітряний поцілунок. —Якби я вже не був одружений, то Аллах свідок, відбив би тебе у Стаса! 

— Так ваша віра дозволяє мати чотирьох дружин, чи я помиляюся? — підморгнув йому Стас, допомагаючи Лілії скинути пальто.

— Віра-то дозволяє, а от моя кохана Міла категорично забороняє! — Хасан перший зареготав із свого жарту. — Ходімо, любі, до ваших послуг мій найкращий столик! Зараз я запропоную вам меню від шефа! 

Він провів їх до маленького "кабінету", відгородженого від решти залу такими ж бамбуковими завісами, і облаштованого в східному стилі. Сам же десь подався, видно, був тут і за офіціанта. Тим більше, клієнтів у ресторанчику, окрім них, більше не було...