5

Дівчина відкрила листівку, очікуючи побачити там стандартне привітання — знак ввічливості від свого квартиранта. Однак на внутрішньому боці сердечка було лише кілька незрозумілих слів: “Зазирни на верхню поличку шафки у ванній!”

Лілія закліпала очима від здивування. Що там могло бути, на тій поличці? Може, щось зламалося, розлилось чи розсипалось, а Стас їй таким чином повідомив про проблему? Звичайно, досить дивний спосіб, адже можна зателефонувати чи написати в вайбер, але люди бувають дивні…

Тож вона підсунула до шафки табуретку й зазирнула на верхню полицю, де зберігала запаси різних шампунів-гелів та побутової хімії. Вона любила, щоб цих засобів було трішки з запасом, аби, коли закінчиться чергова пляшечка, не довелося б терміново бігти до магазину ( тим більше, що за “законом підлості”, вони найчастіше закінчувалися ввечері або в той день, коли на придбання нових  бракувало грошей).

Там  усе було гаразд — усі пляшечки та коробочки рівненько вишикувані і цілі-цілісінькі. Але поряд із ними лежав невеличкий пакунок, до якого теж було прикріплено картонне сердечко — подібне тому, яке Лілія тримала в руках.

“Маленький сюрприз! — було написано в валентинці. — Але це ще не все! Тепер зазирни в шухляду на кухні, де лежать рушники і серветки!”

Лілія покрутила в руках пакуночок і  розгорнула його. Всередині були бомбочки для ванни, які приємно пахли полуницею, а також ароматизована свічка у формі сердечка.

Вона знизала плечима і попрямувала на кухню. Витягла шухляду з рушниками — і побачила велику плитку шоколаду — свого улюбленого, молочного, з родзинками та горіхами. І ще одну валентинку.

Цей квест уже почав веселити її. Вона розгорнула третю листівку і прочитала: “А тепер відкрий комірчину і побачиш там ще один сюрприз!”

Лілія підбігла до невеличкого приміщення. де зберігала  порожні банки. коробки. валізи, несезонне взуття та інші  речі, які колись мали їй знадобитись. Прямо перед її очима, на середній полиці, у вазі, яка тут-таки і очікувала раніше тих нечастих моментів, коли їй дарували квіти, вона побачила розкішний букет червоних троянд.

До вази теж бупа прикріплена валентинка з написом: “Вітаю зі святом! Стас.”

Лілія взяла квіти, віднесла до своєї кімнати і поставила на столі. Поруч розклала інші подарунки. Вона сиділа і усміхалася, не в змозі повірити, що така пригода трапилася саме з нею.

Не з якоюсь ідеальною дівчиною з книги, фільму або сторіс в Інстаграм — а з нею самою. Їй ніколи раніше не робили сюрпризів, Роман перед тим, як придбати подарунок, завжди розпитував, що саме вона хоче, а найчастіше брав її з  собою до крамниці чи вони разом обирали необхідну річ в Інтернеті.

Сьогодні ж у неї, як -то кажуть, відбувся розрив шаблонів. І вона сама не знала, як їй на це все реагувати. Образитися — мовляв, що це Стас собі дозволяє? Яка фамільярність?

Чи, навпаки, зателефонувати йому й подякувати за подарунки?

Але поки вона міркувала, він її випередив.

Зателефонував першим.

 — Привіт! Як справи?

 — Привіт! Я знайшла твій сюрприз, — відповіла вона.

 — І…?

 — Що “і”? — не зрозуміла Лілія. — Дякую, це все дуже мило і несподівано, але не треба було…

 — Ти прочитала останню валентинку?

 — Ту, де написано: “Вітаю зі святом?”

 — Там ще є кілька слів на зворотному боці, — сказав хлопець.

Вона й не заглядала туди, бо тим боком листівка була прикріплена до вази. Зараз Лілія відчепила її і поглянула на зворот валентинки.

Там було написано:

“Чи хотіла б ти зустрічатися зі мною?”

Отак відразу? Лілія розгублено мовчала.

 — Що ти на це скажеш? — знову запитав Стас.

 — Я не можу поки що нічого відповісти, — сказала вона. — Давай я пізніше передзвоню.

І натисла на кнопку “відбій”.

\Можливо, це було неввічливо з її боку — так вчинити. Але вона почувалася надзвичайно схвильованою і розгубленою. Їй треба було вгамувати свої емоції, ввімкнути здоровий глузд і тільки тоді дати відповідь самій собі — що вона про все це думає.

Що саме вона відповість — Лілія гадки не мала.

Але вона була переконана в одному — відтепер її життя уже не буде таким, як раніше…