Розділ 7 “Світло серед пітьми”

— Ну ж бо! Заходьте, не соромтесь! Мене звати Матіас, і знали б ви тільки, як довго я чекав цього моменту. Були навіть думки, що він ніколи не настане. Якби ви не використали силу ілюзії, це справді стало б правдою. Тож мені хотілося б дізнатися, хто саме з вас здогадався, як розв’язати цю головоломку.

Сивий дідусь років восьмидесяти з пишною борідкою радо привітав мандрівників, які щойно зайшли до будинку, тішачись його теплом і затишком. Усі вони вже бачили цього дідуся на театральній сцені — такого ж таємничого й водночас привітного. Навіть наймайстерніша ілюзія не змогла б повторити його міміку, жести й емоції, якими він уміло доповнював свою веселу розповідь.

— Мабуть, у вас зараз стільки запитань, що ви навіть не можете їх як слід сформулювати… Справді, для людей, які вперше зіштовхнулися з ілюзією, це може здатися магією — суцільною фантастикою!

— Вибачте, та мушу вас виправити, — мовив Майкл, сідаючи на великий шкіряний диван, накритий білою овечою ковдрою. — Ми вже не вперше стаємо свідками настільки масштабної ілюзії. До цього ми зустрічалися з Ілюзією Забуття…

— Зачекай, — Матіас раптом спохмурнів і присів на протилежний диван, поклавши руки на коліна. — Але ж це неможливо! По-перше, вийти з Ілюзії Забуття й осягнути її суть здатен далеко не кожен. По-друге, звідки ви знаєте її назву? І, по-третє, надто мала ймовірність того, що одні й ті самі люди пройшли крізь дві настільки потужні сили — Ілюзію Забуття та Ілюзію Сліпоти.

— Нам, а точніше — мені, допомогла одна людина. Його звали Баррі. Він прагнув здобути Камінь Забуття, щоправда, не з добрих намірів.

Матіас витріщився на хлопця так, немов той розкрив надсекретну інформацію, доступну лише обраним.

— Цього не може бути… Баррі… Ілюзії Забуття та Сліпоти вже були, тож… Ні, це вже занадто. Цей вид надто рідкісний, аби стати наступним…

Схилившись над книгою, що лежала на столику, він швидко гортати її сторінки, бурмочучи собі під ніс уривки фраз — вирвані з контексту й незрозумілі для оточення. На мить він пильно подивився Майклові в очі, наче намагався щось у них розгледіти. Його брови різко підскочили вгору, і він заходився гортати сторінки ще швидше. Зупинився лише на одній з останніх.

Ліву руку, досі незадіяну, він підніс до ледь привідкритого рота. З нього вирвався хрипкий смішок, що переріс у справжній регіт — у ньому відчувалася ейфорія людини, яка зірвала джекпот у лотереї. Друзі перезирнулися, мовчки спостерігаючи за цією сценою. Усі розуміли: дідусь явно знайшов те, що давно шукав, і тепер не стримував емоцій.

Полегшено зітхнувши й наостанок хруснувши витягнутими пальцями, він вирвав одну зі сторінок книги та закрив її.

— Тоді вітаю вас усіх, дорогі друзі! Здається, я знаю, хто ви, тож маю розповісти вам дещо детальніше.

Його обличчя, вкрите зморшками й щетиною, світилася щирою радістю. Воно випромінювало таку енергію, що всі троє мимоволі всміхнулися у відповідь.

— Я — охоронець і провідник цього світу. Таких, як я, насправді дуже багато в усіх трьох світах трьох різних ілюзій. З двома ви вже знайомі, проте саме розуміння третьої є необхідним, аби завершити це…

— Що ви маєте на увазі під словом «це»? — перебив його Фред.

— Гарне запитання… Думаю, ви вже бачили в просторі світлові розломи, з яких сочиться енергія. Вони ще й випромінюють дивні звуки.

— О, ви про шрами простору? — вигукнула Енн, зрадівши, що розмова торкнулася знайомих їм речей.

— Шрами простору? — Матіас знову весело розсміявся, витираючи очі синьою хустинкою. — Е ні. Це вам не шрами й не діри. Це Розломи Світів, спричинені силою, що керує ними всіма. Саме через них і з’явилися три ілюзорні світи. Я та інші працівники АНО регулярно працюємо в цих світах, вивчаємо їх і намагаємося стримувати Розломи, яких, на жаль, стає дедалі більше. Якщо це не припиниться, боюся, вони зрештою перекинуться й на земний світ, повністю вкривши його…

— Тобто?! Але хто їх створив? Чому вони взагалі з’явилися? Що таке АНО і хто керує всіма ілюзіями?! — Майкл не міг стримати емоцій. Він відчував дивну енергетику цього світу ще з тієї миті, як простягнув руку крізь завісу.

— Забагато запитань, мій дорогий друже… Я не можу відповісти на все одразу, та дещо все ж скажу. Розломи прийшли в цей світ із майбутнього, а людина, що їх створила, має плани не лише щодо них. Володар Розломів шукає когось, хто допоможе йому завершити його справу. Того, чия сила буде рівною його власній. Того, хто зможе вільно керувати всіма трьома видами Ілюзій…

Матіас знову спохмурнів, дивлячись в одну точку, але за мить опанував себе й простягнув Майклові книгу, з якої вирвав сторінку.

— На жаль, більше я сказати не можу. Проте ця книга — здатна. Я знаю, що ти добре розгадуєш таємниці, тож упевнений: ти її зрозумієш. А на сьогодні досить ілюзій і сторонніх думок. Як-не-як ваші останні хвилини в цьому світі добігають кінця. За мить ви знову опинитеся вдома. Просто повірте в це — і вже наступного ранку ця історія здасться вам лише сном, ідеальною формою самообману…

КІНЕЦЬ