Розділ 3 “За Сніговою Завісою”

Три постаті стояли просто перед величезною крижаною завісою, яка переливалася всіма можливими відтінками блакитного, синього та фіолетового кольорів. Тканина перетворилася на кригу, що магічним чином приховувала те, що було позаду неї. Блакитне світло зали заломлювалося в кризі та надавало їй настільки дивовижного вигляду, що по спині пробігав мороз.

Складно було навіть усвідомити той факт, що ця зала мала геть інший вигляд ще пів години тому. Ще дивнішим здавалося те, що в ній було лише троє справжніх людей, тоді як решта були ілюзорними.

— Капець, тут холодно стало, — пробубонів Фред, зацокотівши зубами так, що Енн подивилася на нього суворим поглядом і піднесла палець до губ на знак мовчання.

— Нам краще зберігати тишу. Ілюзія не могла сама себе створити. Невідомо, хто насправді до цього причетний і чому ми опинилися в самому її серці, — Майк підніс руку до крижаної завіси, від якої так і віяло холодом. — До того ж завірюха, що тепер панує в театрі, вирвалася саме звідти. Це просто неповторно! Я ще ніколи не бачив такого шедевра, тим паче ілюзорного.

— Чисто теоретично ілюзія здатна на будь-що, не забувай про це, — повчальним тоном нагадала Енн, проте також піднесла руку до завіси, немов підтверджуючи свої слова. — Але ми бачимо лише оболонку цієї ілюзії. Щось мені підказує, що її серце значно глибше…

— Енн! Фред! Погляньте! — Майк із виразом захоплення поманив друзів пальцем і вказав на ліву руку. — Вона пройшла крізь кригу! Це взагалі як можливо?

— Виходить, що ця завіса справді є лише зовнішнім шаром того, що ховається всередині.

Майк зробив крок уперед і, сам того не помітивши, пройшов крізь завісу, яка, на перший погляд здавалася цілком матеріальною.

— Майк? Що за витівки?! Де ти? — Енн стрепенулася, не вірячи власним очам. Вона впритул підійшла до завіси та приклала до неї вухо. — Агов! Ти чуєш мене?

— Ви маєте побачити це… Усе це просто неперевершено! Хутчіше сюди!

Фред і Енн перезирнулися з непевністю у своїх подальших діях. З одного боку, це могла бути чергова ілюзія голосу Майка, здатна звучати так само реально, як і справжня людина. З іншого — навіщо ілюзії заганяти їх усередину самої себе? У будь-якому разі питань було значно більше, ніж відповідей, а бажання розібратися в усьому цьому ставало дедалі сильнішим.

Взявшись за руки та зібравшись із думками, Енн і Фред зробили крок у невідомість, очікуючи побачити що завгодно, але точно не таку картину, яка постала перед їхніми очима.

Вони стояли на галявині засніженого лісу, по коліно в снігу. З усіх боків їх оточували тисячі височенних ялин, чиї верхів’я губилися десь у пітьмі зоряного неба.

Однак навіть ця кардинальна зміна обстановки не шокувала трьох мандрівників так сильно, як незвичний вигляд самого лісу. Хвойні дерева вкривали сотні пурпурних, блакитних, синіх та фіолетових цяток, що чимось нагадували ялинкові прикраси. Так темні хащі перетворювалися на добре освітлені доріжки між нескінченними галявинами й деревами, які своїм виглядом випромінювали винятково позитивні емоції та надихали масштабами, якими не міг похизуватися жоден ярмарок по той бік завіси іншого світу.

— Схожу картину я вже бачив раніше, коли перебував у Світі Забуття, але цей світ має свої відмінності, — Майк провів рукою по стовбуру одного з дерев, після чого на ньому почали з’являтися лінії, фігури, знаки та інші символи, утворюючи чудернацькі малюнки, схожі на дивовижну мову, кількість символів якої вражала. — Цей світ є частиною чогось значно більшого, і мушу визнати: ми стали його частиною, пройшовши крізь той портал.

— Постривай, а куди він подівся?! Чорт, Енн, Майк! Завіси немає! — Фред із жахом оглядався навколо, вдивляючись у лісові хащі в пошуках хоч якоїсь дороги додому. Лише тепер він зрозумів, чому в голосі Майка, окрім захоплення, відчувалася й тривога.

— Тільки не кажи, що тепер ми тут у пастці! — злякано вигукнула Енн, схопившись за голову, а тоді раптом зойкнула: — Що на моїй голові робить капюшон? І взагалі, у що я одягнена?

Немов за сигналом усі подивилися один на одного й зрозуміли, що кожен із них був одягнений у теплу зимову куртку. Напруженість повисла в повітрі, і на обличчях трьох загублених у лісі виступив піт.

— Актори на сцені мали точнісінько такі самі куртки, пам’ятаєте? — нервово запитав Фред.

— До того ж двоє з них були чоловіками, а одна — жінкою, — додала Енн і задумливо подивилася на Майка. — Чи не здається тобі дивним усе це?

— Якщо підсумувати все, що ми дізналися від того старигана на сцені, то виходить, що наше завдання — зустрітися віч-на-віч із тим, хто привів нас сюди, хто є нашою метою і хто створив ілюзії по обидва боки завіси. Більше того, мені здається, що вся та вистава була зроблена винятково для нас, адже її справжні головні герої — це ніхто інші, як ми…