ЕПІЛОГ

Наступного дня я прокинулася не від повідомлення від Кріса з побажанням гарного ранку, хоча воно таки було на телефоні, а від того, що хтось буквально стягував мене з ліжка.

— Якого біса? — сполошилася я, сонним поглядом намагаючись розгледіти порушника мого спокою.

— Лялечко, у тебе пів години на збори, — хрипко посміювалася Сем, точно плануючи, щоб моя дупа поцілувала підлогу. — Як взагалі можна так довго спати?

Учора, переступивши поріг кімнати, я відчула, наскільки втомленою була. В емоційному плані. Спочатку драма з Кортні, потім зізнання Кріса. Коротше, це все якимось чином виснажило мене, тому щойно впала в ліжко, відразу відключилася. І спала так, наче померла.

— А де Кортні? — хрипко від сну спитала я, піднявшись на витягнутих руках. — З нею все добре?

Сем відпустила мою ногу, але схопилася за ковдру, яка миттю полетіла на підлогу.

— От сама й побачиш. Давай, Ліз, у тебе вже двадцять п’ять хвилин.

Після цих слів подруга здиміла з кімнати, нарешті залишивши мене в спокої. У першу чергу я надіслала Крісу повідомлення з побажанням гарного дня і сповістила, що тільки-но прокинулася. А вже потім миттю полетіла в душ, бо знала, що Сем повернеться вчасно і витягне мене на вулиці в тому, у чому знайде. І що? Пф, звісно, так воно й було, але я таки встигла зібратися. Нашвидкуруч натягнувши чорні вузькі джинси й бежевий светр, який, власне, одягала, спускаючись на перший поверх, я ледь поспівала за Сем. Боже, вранці вона була справжнім ураганом.

— Ліззі, люба, ти прокинулася! — десь праворуч пролунало маминим голосом. — Я вже й сама збиралася піти перевірити тебе.

Витягнувши голову із високої горловини, я всміхнулася їй і кивнула в бік Саманти.

— Ми кудись збираємося, тому я колись повернуся.

Матінка розсміялася і махнула рукою так, наче я сказала щось супер кумедне. Ну знаєте, жест типу «ой, та годі тобі, жартівнице». Я не стрималася і сама відпустила смішок. Від учорашнього вечора в мене був дивний настрій. Хотілося стрибати від радості, адже це я була тією, що зайняла серце Кріса. Але я забороняла собі робити це, бо моя ліпша подруга страждала.

Уже підходячи до самої машини Саманти, я раптом звернула увагу на нашу поштову скриньку біля дороги. Ноги самі повели мене в напрямку до неї. Ну а що, раптом у моєму житті почалася біла полоса?

— Ліз, серйозно, поквапся.

— Та йду я, йду, — гукнула, відкривши скриньку. Мої очі округлилися, коли побачили там кілька конвертів. На якусь мить здалося, що навіть серце збилося з ритму.

— Рахую до трьох! — не вгавала Сем.

Я кинула в її бік короткий погляд, а потім швидким рухом згребла листи. Коли пролунало «один» я саме заскочила на переднє пасажирське сидіння.

— Що там? — спитала подруга, помітивши конверти в моїх руках.

Сумочку я не взяла, просто не встигла та й не думала про неї, тому довелося ховати листи в кишеню пальто.

— Пізніше прочитаю, — промовила я, ледь стримуючи хвилювання.

Сем покосилася на мої порожні руки, потім на мене й на її обличчі розпливлася посмішечка.

— Сподіваюся, це те, про що я думаю.

Я нічого не сказала вголос, та подумки кричала: «Трясця його мамцю, а я як сподіваюся!»

За десять хвилин Саманта запаркувала машину біля «Джойс». Після вчорашнього мені здалося, що ми повернулися на місце злочину. Було б не погано, якби сьогодні на зміні був інший персонал. Бо як ті самі, була висока вірогідність того, що щойно ми переступим поріг, викличуть копів.

— Знаєш, у мене було стільки питань, що я не могла нормально спати, — говорила Сем, страшенно повільно прямуючи до кафе. — Тож на ранок подумала, що варто з усім розібратися. А що для цього найкраще? — Подруга зупинилася якраз перед дверима і, перш ніж відчинити їх, промуркотіла: — Зібрати всіх разом і змусити поговорити.

— Стривай, що? — ошелешено спитала я, але уже в білявої потилиці.

Саманта впевненим кроком увійшла в кафе, а я слідом. І доволі швидко стало зрозуміло, що мала на увазі подруга. Спойлер: під усіма вона не мала на увазі одну ідеальну парочку.

За столиком, за яким я вчора чекала Таємного Валентина, сиділи Ділан і Кріс. А ось за сусіднім із ними були Кортні та Рік. Вони розмовляли. Спокійно. Хоч це й було шокуючим, та в очі кидалося дещо інше — вони сиділи надто близько на одному диванчику, повернувшись одне до одного. Невже я потрапила в альтернативну реальність? Якщо так, то я хотіла, щоб вчорашні вечір із Крісом теж був у ній.

— Гей! — посміюючись, гукнула Сем і, схопивши мене за рукав, потягла вперед. — Пішли вже.

Точніше, вона буквально штовхала мене в спину. Мабуть, таким чином хотіла упевнитися, що я не втечу. Чорт забирай, а Сем дуже добре знала мене.

— Привіт! — помітивши мене, Кріс широко всміхнувся і встав з-за столу.

— Привіт, — зніяковіло промовила я, намагаючись стримати дурнувату усмішку.

Після цих слів ми так і залишилися стояти одне перед одним. Я думала, чи варто поцілувати Кріса в щоку, або ж у губи. Ми ж типу разом, так? По його очах було зрозуміло, що він думав про щось схоже.