Глава 19. Допит від підозрюваного

Як виявилося, Меліса хотіла провести День закоханих «У Фабріціо», але бовдур Джаред не замовив столик, вважаючи, що вільні й так будуть. Дуже тупо, як врахувати, що це найкращий ресторан у Стейтен-Айленді. Тому вони й пішли в «Джойс», бо більше ніде не було місць. Тож так я і дійшла до висновку, що вони не мали ніякого відношення до записки.

Після приходу Кріса, Джаред таки покликав офіціантку й ми замовили вечерю. Вибір тут був не великий і жодна страва не виглядала особливо святковою для Дня закоханих, чому я потайки тішилася. Бо я не крутила носом стосовно їжі, а ось для Меліси це було важливо.

Згодившись залишитися, я не врахувала, що сидіти мені доведеться між Ріком та Крісом. Й оскільки один із них усе ще був підозрюваним, а інший чомусь надто приємно пахнув, було очевидно, до кого я тулилася. Наші з Крісом стегна прилягали аж до колін. І маю зізнатися, але від цього я трішки нервувала. А ще було якось душно у светрі. Здається мені, то через гарячого хлопця поряд.

— То ти підтримуєш зв’язок із Кортні? — спитав Рік, коли офіціантка розставила наше замовлення і пішла.

Він сидів праворуч, біля проходу, бо відходив на кілька хвилин поговорити по телефону. Я-то намагалася натякнути Крісу, щоб пропустив мене до вікна, але він, мабуть, здогадався, що я не просто так хочу сидіти поряд із телефоном Меліси, тому залишився на місці, просто підсунувши мене ще ближче. До речі, цим я натякаю, що рука Кріса досі лежала на моїй поясниці.

— Ліз?! — гукнув Рік, не почувши відповіді на своє запитання.

Чорт забирай, один привабливий юрист надто сильно відволікав мене. Та попри це я не проґавила, як настирно Рік цікавився моєю подругою. Бо ж він уже не вперше питав про неї.

— Перепрошую, ти запитував мене про Кортні? — кінчиками пальців Кріс почав легенько погладжувати мою поясницю. Господи, та він знущався з мене.

— Ліззі, — промуркотіла Меліса, відвертаючи мою увагу від брата, — так ти й досі пишеш свої історійки чи вже кинула?

Її губи із червоною помадою розтягувалися в привітній усмішці, але в очах була одна зневага. По-перше, Меліса знала, що я терпіти не можу, коли мене називають Ліззі. Тобто зробила це навмисне. По-друге, вона ще зі школи знала, що я хочу стати письменницею і тепер, назвавши мою творчість історійками, намагалася висміяти.

Я втягнула повітря через носа, стримуючи обурення, а Кріс поряд зі мною тихенько розсміявся. Точнісінько, як ото робив при першій зустрічі з Джаредом кілька днів тому.

— Мелісо, історійки це дещо інше. Ліз пише книги. Вона письменниця.

Я повернулася до Кріса й не втрималася, щоб не всміхнутися йому. Бодай із ним мені пощастило того вечора. Гадки не мала, чого він з’явився в «Джойс», але була вдячна. Одна я б уже давно втекла.

— Ти читав її історію? — намагаючись звучати незацікавлено, спитав Джаред.

Однією рукою він обіймав Мелісу за плечі, а лівою їв картоплю фрі. Кажу ж, не зовсім святкова вечеря на День закоханих.

— «Ліф кохання». — Коли Кріс промовив назву, я буквально витріщилася на нього. Здивував так здивував. Він же кінчиками пальців постукав по моїй поясниці, мабуть, натякаючи, щоб не робила такі очі. — І так, я читав її книгу.

Перезирнувшись із Мелісою, Джаред пирхнув. Отже, їй він розказував про мою книгу.

— Як на мене, надто банально, — схиливши голову набік, заявив мій колишній.

То добре, що меню лежало біля вікна, а Джаред сидів аж через столик, бо це врятувало його від зламаного носа. Ну або ж від подряпин на пихатому обличчі. Заради всього святого, як я могла зустрічатися із цим бовдуром?

Вільною рукою Кріс узяв чашку і зробив маленький ковток кави. Упевнена, він був дуже крутим адвокатом, бо умів робити просто крутезний покерфейс.

— А як на мене, романтично й повчально, — відповів Кріс, дивлячись у очі мого колишнього.

— Повчально? — дурнувата Меліса порснула своїм дурнуватим сміхом.

Я стиснула кулаки на колінах. Навіть не докладаючи багато зусиль я могла повисмикувати із її шевелюри накладні біляві пасма.

— Саме так. — Кріс повернувся до мене і м’яко всміхнувся. — Але думки автора не на поверхні, їх треба зрозуміти. Скажімо так, прочитати між рядків.

Виходить, я не помилилася, вирішивши, що він читав усі ті книги на стелажах у кабінеті. Але я точно не очікувала, що він якимось чином зміг прочитати мою книгу. Можна було не сумніватися, що Сем доклала до цього руку.

— Між рядків білий папір, там нічого немає. — По голосу було чути, що Меліса почала сильніше дратуватися. Усе ж я прийняла вірне рішення — залишитися. Бачити зблизька її невдоволену пику — безцінно.

— Мел, не треба сприймати слова так буквально, — озвався Рік, посміюючись. — Гадаю, Кріс мав на увазі, що деякі думки автора неоднозначні, змушують читача замислитися.

— Ой, та годі тобі, — Меліса відмахнулася від слів брата так, наче він сказав якусь нісенітницю чи щось ну дуже не цікаве.

— У мене все добре, — сказала я, широко всміхаючись, бо невдоволена білявка навпроти неабияк тішила мене. — Зараз я працюю над наступною книгою, а першу подала на розгляд у кілька місцевих видавництв. — Останнє не варто було говорити, щоб не посипалися питання, тому я швидко додала: — Та краще давайте не будемо про це. То що нового в Стейтен-Айленді?