Глава 18. Несподівана зустріч

Раціональна частина мене стверджувала, що вся ця затія — божевілля. Ну серйозно, йти на побачення всліпу, коли тобі двадцять три роки — якось зовсім не прикольно. Та була й інша сторона — романтична, яка стверджувала, що варто ризикнути. І саме вона була винна у виникненні дивного лоскітливого передчуття всередині мене. Скільки б я не намагалася тверезо дивитися на ситуацію, губи все рівно розтягувалися в мрійливій усмішці, а серце нервово калатало в грудях.

Близько п’ятої в мою кімнату увірвалися дівчата і з їхніх облич я здогадалася, що це безглузде побачення було для них черговою веселою пригодою.

— І що це ти на себе наділа? — з порогу запитала Кортні, кинувши на крісло свою сумочку.

За нею до кімнати прослизнула Сем і плюхнулася на ліжко, підперши голову рукою. Вона шкірилася на всі зуби.

— А що не так із моїм одягом? — у відповідь спитала я, оглядаючи себе в дзеркало.

На мені був короткий білий светр із широкими рукавами, звуженими до низу, та резинкою на талії і темно-сині вузькі джинси. Загалом я мала доволі нормальний вигляд. Не те щоб я довго обирала, що одягнути, бо це не так, та була задоволена результатом.

— А що з волоссям? — гукнула Сем. — І з макіяжем?

— Люба, це зовсім не годиться, — встряла Кортні, не встигла я і рота розтулити.

Наче завчасно домовившись, дівчата закатали рукава светрів та взялися за мене. Сем стягнула гумку з мого волосся та розпушила його, а Кортні полізла в шафку з одягом. А далі все було в тумані косметики та яскравих кольорів одягу. Зрештою, мені вдалося відвоювати светр, бо він сподобався Кортні, але штани довелося змінити на коротку спідницю-трапецію з високою талією. Сем змусила мене підвести очі тоненькими чорними стрілками, нанести рум’яна й нафарбувати губи бальзамом із рожевим відтінком. Вони надто добре знали мене, щоб зіпсувати загальну картину. І хоч вголос я цього не визнала, але в результаті мала гарний вигляд.

Пів на шосту ми вже одягали пальта та куртки, щоб поїхати в «Джойс». Я ніколи не любила запізнюватися, тому наполягла, щоб ми виїхали раніше. Ба більше, я хотіла мати в запасі трішки часу, щоб вгамувати нерви. Усе ж таки я мала піти на побачення з невідомою людиною. Та й була висока вірогідність того, що ніхто не прийде. Серйозно, хіба хтось навмисне шукав би старезний аркуш, щоб написати записку? Ось і я думаю, що ні.

— Гарно повеселіться, любі, — гукнула матінка, спостерігаючи за нами з дивану у вітальні.

Я не розповіла їй про послання від Таємного Валентина, бо ви й так пам’ятаєте, що було з премією Букера. Дівчат теж попросила тримати язики за зубами. У разі провалу хоча б не доведеться вислуховувала співчутливі монологи матінки, що в мене все життя попереду і я обов’язково ще знайду своє кохання.

— Ой, упевнена, що ми таки повеселимося, — відказала Сем, виштовхуючи мене на вулицю.

Дорогою до кафе ми домовилися, що Кортні зателефонує мені, а я прийму виклик та покладу телефон на столику, щоб дівчата могли мене чути. Хоч подруги і всміхалися, та було схоже, що теж трішки нервували. Впевнена, Сем розглядала варіант із якимось серійним маніяком. Але не впевнена, що вона не роздумувала чи буде добре, якщо мене таки викрадуть.

До місця ми прибули за чверть до шостої. І перші кілька хвилин після того, як стих мотор, сиділи мовчки, втупивши погляди на кафе. Не знаю, про що думали дівчата, а ось я молилася, щоб Таємний Валентин таки не прийшов. Тоді б моє сумління було повністю чистим — спробувала, але нічого не вийшло, тому провела приємний вечір у компанії подруг, як ми й домовлялися сім днів тому.

— Краще, піду, — порушуючи мовчанку, озвалася я.

Було майже за десять хвилин до шостої. Цей час я хотіла провести на самоті, якщо це взагалі можливо в приміщенні кафе, та зібратися з думками. Сем повернулася до мене і всміхнулася, піднявши руку з біноклем. Чесне слово, їй треба було піти служити в поліцію. Вона могла зробити хорошу кар’єру детектива.

— Я не спускатиму з тебе очей.

— А я вух, — підхопила Кортні, розблокувавши телефон.

За мить у кишені завібрував мій стільниковий. Я прийняла дзвінок і зі смішком хитнула головою.

— Боже, невже я дійсно зроблю це?

Не чекаючи на відповідь, я вийшла з машини та впевненим кроком попрямувала до кафе. Більшість столиків у «Джойс» були вільними, що здалося мені гарним знаком. Так я точно могла помітити нового відвідувача і в разі чого, втекти з мінімальною кількістю свідків.

Уникаючи поглядів, я попрямувала до останнього столика в лівому кутку, швиденько зняла шарф та пальто й сіла. Потім згадала про телефон і квапливо дістала його з кишені. Чорт забирай, я нервувала більше, ніж думала.

— Ніхто не прийде, — тихенько бурмотіла собі під носа. — А якщо прийде й не сподобається тобі, то просто вшиєшся по-англійськи.

Стільниковий завібрував. Я повернула його екраном до себе та побачила повідомлення.

Сем: «Краще мовчи, бо відвідувачі подумають, що ти шизофренічка».

Відпустивши нервовий смішок, я повернула телефон на місце та поглянула у вікно. На іншому боці вулиці стояла автівка Сем. У салоні було темно, але за рахунок вуличних ліхтарів я могла розгледіти темні постаті. Я ж-бо знала, що вони там.