Глава 15. Список підозрюваних

Поки я завмерла, не розуміючи, про кого йде мова, Сем знайшла те, що шукала й за секунду кімнатою пролунали гудки. Вона комусь телефонувала й увімкнула гучний зв’язок, щоб ми чули розмову. Щоправда, стільниковий вона тримала так, що імені абонента я не могла роздивитися.

Після третього гудка в слухавці пролунав чоловічий голос, трішки хрипкуватий, але приємний. А ще зовсім не знайомий мені.

— Сем? Щось трапилося?

На фоні хтось говорив, але нерозбірливо і приглушено. Було схоже, що чоловік, якому зателефонувала подруга, перебував у людному місці.

— Чого це? — Сем звела брови й поглянула на телефон так, наче співрозмовник міг бачити її.

— Мабуть, того, що ти ніколи не телефонувала мені? — Хрипота і смішок незнайомця, а ще його явний сарказм, викликали в мене усмішку. Сем на це закотила очі та прицмокнула.

— Слухай, я у справі, — з нотками роздратування сказала подруга.

— Та я вже зрозумів, що не на побачення будеш кликати.

А цей чоловік уже подобався мені. Він розмовляв із Сем так, як вона розмовляла з усіма. Тепер мене ще більше цікавило, хто ж там на тому кінці.

— Удам, що ти не казав цього, — промовила подруга й щоб не почути наступну шпильку, миттю додала: — А в тебе є випускний альбом?

— Як і у всіх випускників.

Ні, ну серйозно? Хто цей незнайомець? Я хотіла потиснути йому руку.

— А можеш привезти його мені додому? Я б сама забрала, та трохи випила. І ще в мене дівчата, тож не зручно кидати гостей.

— Почекай, — голос чоловіка вмить змінився із веселого на здивований, — я що, на гучномовці?

Подруга підняла до нас погляд і приклала до рота вказівний палець, показуючи, щоб ми мовчали. Власне, до цього ми так і робили.

— То ти привезеш чи як?

Незнайомець зітхнув. Я готувалася до відмови, бо, чесно кажучи, тон моєї подруги не дуже сприяв тому, щоб хтось згодився нам допомогти. Та в той же час я не знала, хто там взагалі. Він звертався до подруги по імені, а ось вона цього не робила. Шкода, бо мене аж розпирало від цікавості.

— За пів години буду. — Ми усміхнулися одна одній, та виявилося, що це не все, що хотів сказати чоловік. — І Сем, на майбутнє, якщо не хочеш, щоб я кепкував, то варто саме мене кликати на побачення.

Кортні таки не витримала й гигикнула. Саманта досить передбачувано закотила очі. А я за мить отримала відповідь на питання, яке мене турбувало.

— Прийму до відома, Ділане.

То це був Ділан МакКвін! Той, кого Кортні назвала гарячим. І він мав за пів години з’явитися тут, щоб привезти свій випускний альбом. Що ж, це мало бути цікаво. Хіба що… Трясця його мамцю, Ділан же кращий друг Кріса. Яка була вірогідність того, що він нічого йому не скаже?

***

Чекати на Ділана довелося на першому поверсі, у вітальні. І щоб ви більш краще уявили картину, нагадаю, що ми були в піжамах. Моя була кольору кави з молоком, Кортні — рожевою, а Сем — блакитною. Звісно, я пропонувала перевдягнутися, та Саманта відмахнулася і сказала «забагато честі». Після цього мені ще більше закортіло побачити того Ділана. А ще мені щось підказувало, що її вороже ставлення основане не на образі. Щось тут було не чисте.

Коли у вікні вітальні зблиснуло світло від фар, Сем заквапилася до дверей, а ми за нею слідом. Та зупинившись, вона порахувала під носа до семи і вже потім одним ривком відчинила двері.

— Ну привіт, — усміхнувся Ділан із піднятою рукою, якою планував подзвонити в дзвінок.

На ньому не було шапки, тому я відразу звернула увагу на руді кучері. Тільки якщо в школі вони були задовгі, то тепер акуратно підстрижені. А ще з Діланом відбулися ті ж самі зміни, що й із Крісом. Одна відмінність — Ділан мав коротеньку бороду і вуса. Загалом він виглядав, як якийсь сексуальний лісоруб. Я піймала себе на думці, що залюбки вписала б такий типаж у якийсь роман.

— Ти привіз? — замість привітання спитала Сем, одну руку тримаючи на дверній ручці, а іншу на одвірку. Не те щоб Ділан збирався заходити, але вона показувала, що запрошувати теж не збирається.

Хлопець окинув довгим поглядом мою подругу від пухнастих шкарпеток до білявої маківки.

— Маєш чарівний вигляд. — Кутик його губ піднявся, а ось Сем навіть не ворухнулася. Як завжди, впевнена у собі, навіть у дурнуватій піжамі.

Ділан сперся на інший одвірок і схилив голову набік, збираючись щось сказати, та помітив нас із Кортні. Подругу він бачив на роботі, тому погляд звернув до мене.

— О, привіт, Ліз. З поверненням, — його губи розтягнулися в широкій усмішці.

— Хм, дякую, — пробурмотіла я, дивуючись, що він взагалі пам’ятав мене.

Сем зробила крок лівіше, щоб стати переді мною, і перехопити погляд Ділана.

— Ти привіз альбом чи ні?

— Так, — він розстібнув блискавку на куртці до половини й дістав альбом, та коли Сем потягнулася за ним, підняв руку вгору. — Але спершу я маю впевнитися, що ви не збираєтеся влізти в якусь халепу.

— Чого б це? — Сем схрестила руки на грудях та задрала підборіддя. Ставало дедалі цікавіше, тому я підступилася до Кортні, щоб бачити Ділана.