Глава 13. Хмарні пошуки

— Привіт, народ! — пролунав хрипкий голос Сем, щойно я подумала про неї.

Вона сіла поруч із Крісом, а Кортні біля мене. Обидві виглядали якось надто збудженими. На їхніх обличчях не залишилося й сліду від вчорашнього смутку.

— Якщо надумаєш писати резюме, то не вказуй пунктуальність, як рису свого характеру, — не без сарказму промовила я.

Та Сем це ні краплі не заділо. Вона просто відмахнулася від моїх слів, скуйовдила своє біляве волосся, яке приплюснулося від шапки, а потім поклала руки на столик, з хитрою посмішкою поглядаючи то на мене, то на Кріса. Справжня королева драми. Зате Кортні таким титулом похвалитися не могла:

— У нас з’явилася одна ідея.

— Це ми вже зрозуміли, — зауважила я, зиркнувши на Кріса. — Можна більше подробиць?

— Ти принесла те, що я просила? — проігнорувавши мої слова, запитала Сем.

Я кивнула, а потім поставила сумку на коліна та розкрила її, щоб було видно кутик ноутбука сріблястого кольору. Слідом хотіла запитати, навіщо він взагалі треба, як обидві подруги стали й почали знову кутатися у верхній одяг.

— Кріс, ми можемо скористатися твоїм кабінетом? — звернулася Кортні до свого адвоката.

Він виглядав таким же спантеличеним, як і я, але без зайвих слів кивнув.

— Тоді ходімо, бо тут багато зайвих очей, — сказала Сем і відразу ж попрямувала до виходу.

Ми з Крісом переглянулися і, наче відповідаючи на німе запитання, одночасно стенули плечима. Якщо хто й міг знати щось про задум Сем, то це була Кортні, але її вже і слід простив.

— І чому мені здається, що далі буде щось незаконне, — бурмотів Кріс, знімаючи мій верхній одяг із вішалки.

— Бо, очевидно, що так і буде. — Я простягнула руки, щоб узяти пальто, та він розкрив його й повернув, показуючи, що збирається допомогти мені одягнутися. Господи, який галантний чоловік. Я мимоволі зашарілася, бо не звикла до такої уваги.

— Дякую, — пробурмотіла, коли руки залізли в рукава і я розвернулася, щоб забрати шарф.

Кріс нічого не відповів, але подарував мені чарівну усмішку й кивнув. Та ця мить продовжилася зовсім недовго. Він поглянув на моїх подруг за вікном, а потім поклав руку на мій лікоть, обережно розвертаючи до виходу.

— Почекай, я не заплатила за каву, — сповільнивши крок, я вказала рукою за спину й хотіла було туди повернутися, та Крістофер зупинив мене.

— Вважай, що цього разу мені таки вдалося пригостити тебе кавою в «Джойс».

Це був флірт! Я вже не сумнівалася в цьому. Тому вирішила, що треба буде якось розпитати Сем щодо їхніх стосунків. Влазити я не хотіла, але й відступати без вагомих на те причин теж. Ми із Самантою знали одна одну з пелюшок, і якщо в справах стосовно чоловіків вона відразу розкушувала мене, то я ніколи не могла бути певною у випадку з нею. Із Сем працювало лише одне правило — хочеш знати, то спитай.

Усе ж добре, що зустріч була призначена в «Джойс», бо звідти до офісу фірми «Холт і Холт» дві хвилини пішки. Взагалі-то, менше, але ж я була на високих підборах, тому самі розумієте. Щойно ми всі увійшли до кабінету Кріса, як Сем забрала мою сумку і прямо так у куртці попрямувала до його робочого столу. Кортні пішла слідом, наче в цьому нічого такого не було. Крістофер теж не зробив ніякого зауваження. А ось я знову задумалася, чи дійсно між ними із Сем була тільки дружба.

Поки мій старенький ноутбук завантажувався, подруга від нетерплячки вистукувала пальцями по лаковій поверхні столу. Це бісило, бо нетерплячка почала передаватися і мені.

— То що ти збираєшся робити? — спитав Кріс, на крок відступивши від столу.

Його погляд був напруженим, як і все тіло. І хоч це не мало мене забавляти, та все ж забавляло. Як він, юрист за освітою і, очевидно, чесна людина, умудрився потоваришувати із Самантою, ще тією авантюристкою?

Подруга відірвала погляд від екрану ноутбука, перестала барабанити пальцями по столу та подивилася на Крістофера.

— Вчора ми трошки поговорили з Кортні й дійшли до думки, що якщо відео немає в галереї, це ще не означає, що його взагалі немає в Ріка.

— Ось я, наприклад, — продовжила Кортні, — великі файли зберігаю в хмарному сховищі. Це зручно, плюс, відносно безпечно.

Я сиділа на шкіряному стільці навпроти Сем і уважно слухала. І хоч не була геніальним хакером, та все рівно розуміла, що дечого нам не вистачає.

— Навіть якщо так, — почала я і до мене звернулися відразу три пари очей, — нам потрібні логін та пароль, щоб увійти в хмарне сховище.

За хитрою посмішкою Саманти я здогадалася, що й на це вона має відповідь.

— Вчора я бачила його обліковий запис. Логін простий, тому запам’ятала.

— А пароль? — озвався Кріс.

— Ми думаємо, що він такий самий, як і від телефону.

Подруги всміхнулися одна одній та втупилися в екран ноутбука. Сем уже почала щось так клацати, та зупинилася, коли встряв Крістофер.

— Що не ідея, то гірше. Ви ж розумієте, що це незаконно?

А потім і в моїй голові з’явилося питання, тому Крісу ніхто не встиг відповісти.