Глава 4. День перший

8 лютого, 2012 року

Чотири пляшки вина на трьох — це забагато, щоб наступного дня мати сили бодай на щось.

У перший же день, коли ми мали діяти згідно з планом, наші голови боліли так, що хотілося померти. Матінка поїла нас кавою, давала якісь таблетки, але туман розсіявся тільки під вечір. Зате страждаючи від похмілля я дізналася, що Кортні тимчасово проживала в Сем. А це всього за три будинки від мене. Виявилося, що мене тримали в невідомості, бо не хотіли обтяжувати через закінчення рукопису та подачу його видавництвам. Дівчата збиралися у всьому зізнатися, щойно я отримаю позитивну відповідь. Але коли я зникла з радарів на цілий місяць, за два тижні після того, як Кортні повернулася в Стейтен-Айленд, вони зрозуміли, що щось не так. Звісно, моя матінка не тримала язика за зубами, зате тримала їх у курсі. І звісно ж, саме їм першим вона повідомила, що я повертаюся додому.

Батько Сем давно звик до того, що його донька може проводити в мене багато часу, тому вранці зателефонував, щоб дізнатися чи все гаразд, а потім просто побажав нам весело провести час. Мені й досі шкода, що вони з моєю мамою не закохалися. Ех, мала б чудового тата.

До речі, моя матінка. Того дня вона вкотре здивувала мене. Коли Сем за обідом розказала їй наш план, вона так зраділа, що я замислилася, чи жінка переді мною справді моя мати.

— Дівчата, це ж чудова ідея! — із захватом вигукнула вона.

— Боже, ма, тихіше, — я скривилася, відчуваючи пульсуючий біль у голові.

— Люба, це ж така можливість. — Коли я ніяк не відреагувала, вона продовжила: — Ти просто мусиш написати про це книгу! Така захоплююча історія вийде! Упевнена, вона стане бестселером!

— Я пишу поганенькі романи, а не поганенькі детективи, — заперечила я, беручись за чергову чашку кави.

— А хто сказав, що ця історія буде детективною? — встряла Сем.

— І що в ній не буде щасливого фіналу? — докинула Кортні.

— Так, заспокойтеся, — я поставила чашку та підняла руки, долонями вперед. — Наше аматорське розслідування може й скінчиться щасливо, але в романі має бути любовна лінія. Якщо в когось із вас є таємне кохання чи щось на кшталт того, то саме час розповісти. А оскільки я і так знаю, що зараз у нас на кухні збіговисько самотніх жінок, то ідею з романом можна відразу відкинути.

На якусь хвильку запала мовчанка. Мої подруги та матінка обдумували почуте. Але із часом на їхніх обличчях почали з’являтися усмішки. Трясця, та ці жінки ще більші романтики, ніж я.

— А звідки ти знаєш, що в нашій історії не буде любовної лінії? — першою заговорила Кортні.

— Ага, — закивала Сем, але відразу скривилася, очевидно, відчувши біль у голові. — Може, ти й будеш героїнею, з якою трапиться кохання. Хто зна, всяке буває.

Я не знайшлася, що відповісти на цей абсурд, бо мізки потерпали від гострої алкогольної інтоксикації. Вийшло лишень видушити із себе смішок та скривити таку гримасу, що слова й так були непотрібні.

— Хай там як, але я хочу, щоб ти все занотовувала, — стояла на своєму Кортні.

— Згодна, — підключилася Сем. — Ми ж збираємося вести аматорське розслідування, як ти сказала, тому потрібно все записувати. А там уже подивимося, що з того вийде.

І знову я не стала сперечатися. Просто повільно кивнула та взялася за каву.

Так ми і просиділи на нашій кухні, поки на вулиці не стемніло. Коли голови трішки прояснилися, ми разом, у тому числі з моєю мамою, склали план дій. Бо той, що написали вночі нікуди не годився. Близько восьмої дівчата пішли додому, а я попленталася у свою дитячу кімнату, плануючи лягти спати. Та сидячи на ліжку, несподівано для самої себе відчула давно забуте почуття — бажання писати. Це було дивно і спочатку я, скажемо так, придивлялася до нього. Бо, здавалося, що то лише миттєвий порив. Але за кілька хвилин, поки я намагалася відволікти голову новинами в соціальних мережах, бажання нікуди не ділося, а навіть посилилося.

На моєму обличчі з’явилася боязка усмішка, бо я таки боялася раптовим ентузіазмом відлякати натхнення. Та що там, я навіть рухалася повільно, поки діставала ноутбук, поверталася на ліжко, вмикала його і відкривала пустий документ. А потім кінчики пальців доторкнулися до клавіатури й почали відбивати найприємніший для будь-якого письменника ритм — ритм нової історії.

«Лайно трапляється. З усіма воно трапляється. Але якщо ти дійсно в щось віриш, то варто взяти лопату побільше та розчистити собі дорогу вперед. Саме так вчинила я, коли моє життя кардинально змінило свій напрямок…»

Без перерви навіть на туалет я писала до другої години ночі. Мої пальці явно змовилися з головою, тому що я буквально не розуміла, що коїться. Таке натхнення приходило до мене тільки під час роботи над «Ліфтом кохання» і хай би що казав придурок Джаред, але я була задоволена історією. Й ось тепер, слова просто лилися із мене. Дивом виринали у свідомості, від голови рухалися вздовж рук до кінчиків пальців, а потім перетворювалися на цілі речення. У той момент я і гадки не мала, чи буде ця історія романтичною, але передчуття чогось приємного попереду не давало зупинитися.

Та зрештою я таки захотіла в туалет. А потім спати. Тому знесилена, але з широкою усмішкою на обличчі, я провалилася в сон, з нетерпінням чекаючи того, що принесе для моєї історії новий день.