Глава 2. Возз’єднання

— Ти вища за все це, — умовляла себе, дивлячись у дзеркало. — У тебе все вийде.

До речі, дзеркало я теж вирішила залишити. Просто познімала з нього всі надто милі речі й перетягнула в інший куток, щоб світло краще падало. Тепер воно стояло ліворуч від вікна, якраз біля тумбочки, що була біля ліжка.

— У тебе… — я запнулася, почувши дзвінок у двері. Потім зробила глибокий вдих, а на видиху промовила до свого відображення: — Коли що, ти завжди можеш послати їх, як на випускному.

Ці слова викликали в мене усмішку й навіть трішки підняли настрій.

Спускаючись на перший поверх, я почула знайомий хрипкуватий голос.

— Сем! — вигукнула я, поспішаючи до кухні. Але в арці так і завмерла, побачивши ще одну гостю. — Кортні?

— Сюрприз! — вигукнули дві мої подруги й матінка.

Ми всі заверещали так, наче втратили розум, а потім кинулися обійматися. Як добре, що більше ніхто не прийшов.

А тепер невеличкий відступ. Кортні навчалася разом із нами із Сем до одинадцятого класу, а потім в один день просто зникла, переїхавши із сім’єю в інший штат. Стосовно цього школою ходило багато чуток, деякі були дуже моторошні, але ми із Сем нічому не вірили. Хотіли дізнатися правду з перших вуст. Та Кортні просто здиміла й шукай вітру в полі. Вона повернулася в наше життя близько пів року тому і весь цей час ми намагалися відновити дружбу, яку полишили в школі. Ми добре знали одна одну дорослими, але що ж трапилося шість років тому так і залишалося загадкою. Точніше, того, що я знала, було для мене не досить.

— Що ти тут робиш? — спитала я в Кортні, випускаючи її з обіймів.

— І це ти в мене питаєш? — відбила вона.

— Гей, кралечки, у нас уся ніч попереду, — озвалася Сем, посміюючись. — Хапайте келих в одну руку, пляшку вина в іншу й швидко у рожеве ліжечко. Сьогодні в нас ночівля, як у старі добрі часи.

— Воно не рожеве, то плед, — пробурмотіла я, прищурившись на подругу. — Але решта мене повністю влаштовує. Хіба що… — я поглянула на матінку, бо вона так і стояла поруч, слухаючи абсолютно все.

Тут теж буде невеличкий відступ. Хоч Ембер Гілл і була розумною жінкою, але справді ставилася до мене, як до дитини. Впевнена, вона вважала, що ми з Джаредом максимум, що робили, так це цілувалися. Я сумнівалася, що вона розуміла, наскільки низька вірогідність того, що я ще й досі цнотлива. Коротше, алкоголь чи секс і її маленька донечка — несумісні речі. Але знаєте, що? Того вечора матінка таки здивувала мене.

— Та годі тобі, ви ж вдома. — Тільки-но я всміхнулася, як вона додала: — Але багато не пийте. Упевнена, з вас і пляшки вистачить.

— Для початку так, — прошепотіла Сем мені на вухо й підморгнула.

Кортні вхопила келихи й серветки, я тарілки з фруктами та солодощами, а Саманта взяла дві пляшки вина, хоч матінка і стискала губи, усім своїм видом показуючи, що не згодна, але поки помовчить.

Щойно за нами зачинилися двері, як кімнатою розлетівся вереск. Ми знову кинулися обійматися і пригати на місці. Нагадаю, нам усім по двадцять три роки. Думаю, то дитяча кімната так впливала на нас.

— То що ти тут робиш? — знову спитала я Кортні, коли ми таки розсілися.

Подруга якось дивно зиркнула на Сем, а та у відповідь кивнула. Тут і дурний зрозумів би, що тільки я не в курсі.

— Мушу зізнатися, що я тут трохи більше місяця, — після затяжної паузи озвалася Кортні.

— Що? — я насупилася.

Мій погляд почав бігати від однієї подруги до іншої. Що в дідька відбувається? Чому ніхто не сказав мені про це?

— Повернутися у місце, з якого я тікала, є частиною терапії, — вела далі Кортні. Сем же в цей час розливала вино й роздавала келихи, наче тема зовсім звичайна.

— Якої ще терапії? — не втрималася я. — Ти ж поїхала звідси шість років тому. Що це за терапія така довга?

— За возз’єднання і покарання винних! — вигукнула Сем, а потім не чекаючи на нас, випила до дна.

Я насупилася ще більше, прибрала свій келих на тумбочку і схрестила руки на грудях.

— Дідько б вас вхопив, ану вивалюйте все, поки я не розізлилася!

Тепер же Кортні випила своє вино за кілька ковтків і подала келих Сем для нової порції.

— Просто зірви цей пластир, крихітко, — підбадьорила її Саманта, повертаючи вже повний келих. — Настав час!

— Ліз, в одинадцятому класі я переспала з братом Меліси. Та сучка підмовила його зняти це все на відео, — Кортні випалила це все на одному подиху, наче дійсно зривала пластир.

— Що? — мої очі округлилися до неймовірних розмірів. — Якого біса?

— Таким чином вона хотіла прибрати мене із групи підтримки. Ти ж пам’ятаєш той рік?

Звісно, його всі пам’ятали. Того року добро майже перемогло зло. Багато хто із групи підтримки хотів змінити капітана й готувалося таке собі повстання, щоб назначити Кортні. Але все провалилося, бо вона в один день просто зникла.

Коли я кивнула, подруга зробила великий ковток із келиха і продовжила: