Епілог

Плаваючи в безчассі, я неквапливо роздивлялася картинки свого минулого. Згадувала всіх, хто був для мене важливим, наново пізнавала себе. Всесвіт стоїть вище будь-яких договорів, і я добре розуміла, на що йду. Скільки часу я вже тут? Не знаю, але відчуваю, як поступово моя свідомість згасає.

***

Екран настільного годинника засвітився, показуючи рівно опівніч. Сай перевів втомлений погляд на двері кабінету свого давнього друга. Важко зітхнув. Сьогодні виповнюється рівно вісім років відтоді, як ми востаннє чули життєрадісний голос нашого Сонечка — так лагідно називали її всі домашні заочі. Людину, що здатна однією своєю присутністю дарувати усмішку та тепло. Вона була неймовірна: сильна, але разом з тим по-жіночому ніжна, добра, але з неймовірно гострим розумом. Меггі померла, але подарувала всім нам життя.

Таке не забувається.

Зібравши розкидані по столу документи в папку, особистий секретар підвівся. Вже пізно, усім нам час додому.

— Я ввійду? — легко постукавши кісточками пальців по дверному прорізу, він зазирнув до кабінету керівництва.

За ці роки тут нічого не змінилося: біля вікна, як і раніше, стоїть її крісло, а по кімнаті розкидані дбайливо зв’язані химерні подушки. Навіть ваза з фруктами щодня оновлюється, ніби вона от-от повернеться. Її не припиняють чекати. Та, на жаль, з кожним роком шанси повернути дівчину до життя стрімко тануть. Завдяки нашим новітнім розробкам у її тілі вдається підтримувати штучне життя, але воно, як і раніше, відкидає магію... Шансів, що леді Хьорст залишиться обдарованою, мізерно мало.

Чи хвилює нас це? Аж ніяк. Ми всі здатні дати їй набагато більше, аби вона тільки відкрила очі.

— Сай? Проходь. Складеш мені компанію? — Хьорст змахом руки вказав на пляшку елітного віскі на своєму столі.

Згідно кивнувши, чоловік присів у крісло для відвідувачів. Саю важко було дивитися на старого друга. Хронічна втома, майже повна відсутність сну — все це позначилося на його зовнішності. Він буквально живе ціллю повернути Меггі до життя. Спочатку не вистачало впливу, так він розширив свої можливості, взявши під жорсткий контроль частину космосу. Тепер його бояться, його ім'я вимовляють з особливою обережністю...

За його спиною армія могутніх союзників. Леді Хьорст була цінним другом для багатьох. Боги, Прядачі, пірати, просто знайомі — ніхто не залишився байдужим до горя Раяна. Допомагають навіть ті, кого дівчина за життя і не знала. Почуття вдячності тут знайоме всім.

Поки Хьорст відволікся на важливий дзвінок, Сай продовжив роздивлятися робочий стіл друга. З часом кількість зачарованих рамок на ньому збільшилася. Окрім улюбленої фотографії Раяна, на якій Меггі усміхалася в променях вранішнього сонця біля космопорту, там була ще й рамка з сином. Яким дорослим він став — точна копія батька. Вони дуже зблизилися після втрати матері. Можливо, Аст і є тим якорем, який не дає Хьорсту остаточно загубитися в роботі та пошуках. Хлопець багато допомагає батькові в компанії. Корпорацію чекає гідний спадкоємець.

— Є новини? — тихо запитав секретар, дочекавшись, поки Хьорст закінчить розмову.

— Так. Хелін і Прайт знайшли в давніх літописах вимерлого народу згадку про один складний ритуал. На світанку вони будуть тут.

— І в чому суть? — запитав він обережно.

— Поділ відведеного Долею часу. Моя раса належить до довгожителів — нам із Меггі вистачить.

— Хтось буде асистувати?

— Ні. Я буду один, — роблячи ковток віскі, задумливо відповів він. — Такий ритуал не терпить сторонніх. Цього разу в мене має все вийти.

Сай вважав, така радісна новина емоційно підбадьорить друга, але чоловік замовк, задумливо розглядаючи місто. Помічник теж перевів погляд на вогні. Неймовірна панорама. Коли будувалася будівля і вони з Хьорстом уперше побували тут, саме вона зачарувала їхні серця і підштовхнула до купівлі.

— Це буде остання спроба.

— Що?! — Сай не повірив власним вухам.

— Якщо сьогодні не вийде, я припиню пошуки. Час відпустити цей біль і перестати мучити душу Меггі.

— Але ти ж стільки років...

— Я не хочу це обговорювати, — різко перебив він. — Я прийняв рішення. Так буде краще для всіх.

У тиші вони просиділи до самого ранку. Щойно почало світати, кімнату охопила вібрація, віщуючи прихід важливих гостей.

— Час, — це було єдине, що вимовили боги.

Хьорст пішов, а Сай так і залишився сидіти в кріслі для відвідувачів. Голосно стукало серце, долоні трохи спітніли. Одним махом допивши всю рідину в склянці, він піднявся і підійшов до вікна. Заклавши руки за спину, помічник не міг позбутися важких думок.

Час минав, а новин не було. Він кілька разів зв’язувався з лікарями, які опікувалися нею. Показники в нормі, жодних змін... Невже знову невдача?!

Несподівано двері кабінету з гуркотом розчинилися, і на порозі з’явився схвильований Аст.

— Мама прийшла до тями! — пробилося крізь гупання серця.

Жива! Вона жива!

Кінець

Сподіваюся, вам сподобалася ця невелика, місцями сумна, але дуже тепла історія про кохання та вибір. Найкращою оцінкою моєї роботи буде ваша вподобайка і коментар. Це дуже важливо для автора! Люблю вас усіх і бажаю гарного дня!

♥︎♥︎♥︎