Розділ 34

Вранці я прокинулася першою. У кімнаті стояла ще глибока темрява, за вікном ледь чутно шурхотів легкий дощ, наповнюючи повітря свіжістю після нічної зливи. Тонкий запах вологої землі й мокрого листя проникав до кімнати, приносячи неймовірне відчуття оновлення. Крізь щілину між портьєрами проглядалися розмиті обриси темного лісу, загорнутого в туман. Ліс здавався далеким, мов сон.

Обережно розвернувшись у його обіймах, я задумливо поглянула на чоловіка. Учорашній інцидент показав, наскільки мало ми ще знаємо одне одного. Родичка... Хто б міг подумати. Цікаво, його сім'я дружна? Чи святкують вони разом свята? Я б хотіла ось так збиратися всією родиною, обмінюватися подарунками й жартами, зрозумілими лише нам. Робити силу-силенну галофотографій й потім зі сміхом показувати їх дітям. Можливо, варто запросити їх на вечерю? Навіщо тягнути й уникати неминучого?

Обережно вибравшись з-під його руки, я залишила Раяна досипати й вирішила спуститися до басейну, щоб освіжитися. Занурившись у воду, блаженно прикрила очі. М'яка, прохолодна... Не втрималася й пірнула. Доторкнувшись рукою до дна, усміхнулася.

— Гав! — почула над головою.

— І тобі доброго ранку, Ральфе! — підпливши до бортика, погладила щеня мокрою рукою.

Йому це не дуже сподобалося, і, зморщивши мордочку, він голосно чхнув. Я тихо засміялася.

— Ти сам? Господар не з тобою?

Щеня дзявкнуло й побігло до дверей спортзалу. Вдаривши лапою кілька разів, знову подало голос.

— Займається, так? Дякую, мій хороший.

З почуттям виконаного обов'язку, маленький демон стрибнув на шезлонг і, покрутившись, зручно вмостився на краю.

— Меггі? Доброго ранку! — ніби підслухавши нас, із зали вийшов Астар, витираючи обличчя після душу білим рушником. — Як ти? Хьорст казав, що тебе вчора намагалися викрасти.

— Усе гаразд. А ти як? Сподобалася кімната?

— Так, усе чудово, — посміхнувся син, сідаючи на шезлонг і спостерігаючи, як щеня щасливо дзявкає під його рукою.

Ми трохи помовчали, насолоджуючись спокоєм прекрасного ранку. Дім ще спить, у коридорах тихо-тихо. 

— Коли ти збиралася розповісти мені про татуювання?

Я здригнулася від несподіванки й на мить розгубилася.

— Ем… Звідки дізнався?

— Ти справді думала, що я нічого не помічу?

— Сподівалася... Іноді забуваю, що маю незвичайного хлопчика.

— Тож?

— Так потрібно було. Для мене це теж стало несподіванкою, але я ні про що не шкодую.

— Зрозуміло. А Раян?

— Сподіваюся, він теж... Та й взагалі, як можна не любити таку красу?

З цими словами я схопила його за щиколотку й потягнула на себе. На вигляд такий стрункий, а бризок — наче від слона!

— Ви шлюб не зареєстрували? — стираючи з обличчя воду, запитав син. Я здивовано глянула на нього. — Постійно забуваю, що ти не місцева. Якщо ви уклали шлюб у храмі, він уже вважається дійсним, але вам потрібно отримати офіційний документ у найближчому суді. Бюрократія, але без цього нікуди.

— Не знала... Потрібно уточнити це в Рая. Знаючи його, у нього, напевно, все вже під контролем.

Це питання я й підняла за сніданком.

— Як тільки будеш готова. Я гадав, ти знаєш про цей нюанс. Вибач, мені важко передбачити, про що ти вже поінформована, а про що ні. Надалі будемо обговорювати такі моменти одразу, — відповів Раян.

— Домовилися, — намазуючи тост вершковим кремом, я на деякий час замислилась над різницею в наших культурах і менталітеті. — Уже щось відомо про моїх викрадачів?

— Твоя теорія частково підтвердилася. Пошукова бригада на місці виходу порталу знайшла символіку Даркара і велику суму грошей. Вдалося ідентифікувати нападників за знайденими біоматеріалами. Це були вільні найманці з клану Сірих Буйволів.

— Аморальні покидьки, здатні на все заради грошей, — син зморщився з відразою. — Мав з ними справу.

— Згоден. Твоїх викрадачів на світанку знайшли мертвими в канаві за містом. Встановлюючи самознищувальну програму на їхню свідомість, хтось дуже постарався, щоб не виявили замовника

— Якщо це так, нас чекають важкі часи, — сказала я, відставляючи чашку.

— Відтепер я забороняю вам відсилати охорону. Прошу усвідомлювати ситуацію і вдумливо підходити до питання безпеки, — трохи жорстким тоном попередив нас Рай і подарував мені особливо важкий погляд. А я що? Я нічого. Найобережніша і найпередбачливіша істота у світі. — Аст, я пам'ятаю про твої здібності, але мені буде спокійніше, якщо у твоїй охороні з'явиться ще кілька істот.

На мій подив, син без заперечень погодився й навіть запропонував кілька слушних ідей щодо посилення нашої безпеки.

Сніданок минув спокійно. Астар поділився подробицями свого розслідування та новинами про сім'ю Стівенсонів: їхній розлучний процес нарешті завершився, і за рішенням суду Янг залишився з батьком. Мої поради не були марними, і їхні стосунки поступово налагоджуються.

— Доброго ранку, Док, Хьорст! — раптом пролунав голос позаду.

Чому він теж не міг зникнути десь у канаві? Я б навіть його похорон оплатила...

— І я радий тебе бачити, не запросиш до столу? — з глузливою усмішкою запитав Герольд.

— Вибач, але ми вже закінчили й поспішаємо на роботу, — відповіла я, натягуючи ввічливу усмішку.

— Яка прикрість! — передражнив він і, поглянувши на сина, здивовано вигукнув: — Кого я бачу, малий Гепард! Без обладунків і шрамів тебе й не впізнати.

— Герольд, біси мовчки й не чіпай мою дитину, — сказала я, відкладаючи серветку з колін.

— Ви знайомі? — здивовано запитав Раян, помітивши роздратування Астара.

— Кілька разів ми з Учителем виконували замовлення для родини Л’Тер. І потім ще перетиналися, — відповів син.

— Зрозуміло. Герольде, ви вже поговорили зі Львом? Обговорили нюанси охорони моєї дружини? — повернувся до нього чоловік.

— Так, щойно від нього. Шляхом переговорів ми дійшли до консенсусу, який влаштував обидві сторони.