Розділ 33

Я не вірила своїм очам.

— Ну, привіт, Док! — глузливо хмикнув Герольд, скидаючи капюшон.

— Що ти тут робиш? — мушу зізнатися, доброзичливий тон вдати не вдалося.

— Маргарет, де ж твої славнозвісні манери! — спадкоємець Боса театрально приклав руки до серця й похитав головою. — А як же подякувати, обдарувати теплом, запропонувати допомогу?

— Герольде, я ще раз питаю. Як. Ти. Тут. Опинився.

— Тобі не здається, що це не найкраще місце для світських бесід? — посміхнувся пірат і кивнув у бік охорони, що поспішала до нас.

— Меггі, цей чоловік має рацію, перенесімось в безпечніше місце.

Не чекаючи моєї згоди, Раян підняв мене на руки й через портал переніс до однієї зі своїх віталень. Обережно поклав на диван і вкрив легким пледом.

— Залишу з тобою Дирха, а сам ненадовго відійду. Треба одну людину провести додому, — він спробував торкнутися моєї щоки, але я різко відвернулася.

Не при Герольді виявляти свою слабкість і з'ясовувати стосунки. Але я не дозволю йому більше торкатися мене своїми брудними руками!

Щойно Раян залишив вітальню, біля узголів'я матеріалізувався дух.

— Місис Хьорст, ви як? — намагаючись уникати мого погляду, занепокоєно запитав Дух Охоронець.

— Нормально. Дирху, не звинувачуй себе. Маг був дуже сильним, ти не міг почути мене.

— Дякую, місис Хьорст, — дух сумно всміхнувся.

— Хм, бачу, часу ти не гаяла. Заміж встигла вискочити, та ще й за кого — за самого Хьорста! — розгулюючи кімнатою й уважно розглядаючи антикварні картини, Герольд не стримався від коментаря.

— Як бачиш.

Пройшли роки, але Герольд так і не перестав мене дратувати. У кожному його слові чулася насмішка, від якої всередині все кипіло.

— А це що? — він узяв сімейне фото з парку атракціонів. — Ти ще й дитину встигла вкрасти? Коли тільки все встигла! Чи це його син? Щось схожий... Але у Хьорста, здається, дітей не було...

Відповісти й нагрубити мені завадив чоловік, що вийшов із порталу.

— Ще раз вітаю, — сказав він, сідаючи в найближче до мене крісло. — Дозвольте представитися. Раян Дареон Хьорст. З ким маю честь спілкуватися?

— Герольд Л’Тер, — з показовою ввічливістю він уклонився й зайняв крісло навпроти.

— І як чорний пірат, спадкоємець однієї з найвпливовіших і, відповідно, найрозшукуваніших сімей тіньового світу опинився в такому публічному місці, як «Айго»?

— Прийшов на концерт подивитися, — хмикнув Герольд, закинувши ногу на ногу. Його погляд постійно блукав кімнатою, особливо зацікавив камін та фото на ньому. А якщо серйозно, у мене було завдання. Батько отримав магічне послання від Лі. Заклинання було дуже слабким, диво, що воно взагалі дійшло. Я не знаю точно, що там було написано, але батько одразу наказав мені їхати до Дока й охороняти його. Мовляв, тобі загрожує серйозна небезпека, — неохоче пояснив він.

— І чому саме ти? Інших кандидатів не знайшлося?

— Ти забула? Я найкращий!

— Ах, точно. Як я могла. 

Мій сарказм можна було черпати ложками. Раян кинув на мене здивований погляд, а тоді знову звернувся до гостя.

— Як ви дізналися, де перебуває моя дружина? Якщо не помиляюся, вона переховувалася.

— Що вона ймовірно в Талосі, попередив батько — він бачив вас на аукціоні в Безмовному Місті, — відповідаючи, він передав Раянові документ із магічним знаком, що захищав від підробки та неправомірного розкриття сторонньою особою.

— Я його не помітила...

— І не повинна була, дурепо. Він був під ілюзіями та потужними захисними артефактами.

— Містер Л’Тер, — холодно обірвав його Раян.

— А в клуб я потрапив випадково. Вирішив трохи розвіятися, і тут в натовпі бачу знайоме волосся. Від радості ледь серце не схопило.

— Шкода, що не схопило, — тихо промовила я, скоріше для себе, але Дирх почув і ледь помітно всміхнувся.

— Зрозуміло. А ти як у тій кімнаті опинилася? — звернувся до мене Раян.

Я коротко переповіла ситуацію.

— Тупа святоша! — презирливо кинув пірат.

Він взагалі вміє нормально спілкуватися?! Він ніби спеціально випробовує моє терпіння, аби я послала його куди подалі.

— Чому одразу нікого не покликала?

— Не вважала, що це може бути небезпечним.

Чоловік важко зітхнув і прикрив очі.

— Що саме ви маєте на увазі під «охороняти»? — після паузи уточнив Хьорст.

— Охорона 24/7, — відповів Герольд.

— Я б запропонував вам залишитися в будинку, але, здається, моя дружина буде проти. Для вас підготують гостьовий будиночок біля саду. Охорона Меггі зв’яжеться з вами для уточнення деталей.

— Чудово, — не попрощавшись, Герольд активував артефакт й зник.

— Убила б, та Бос засмутиться, — прошипіла я крізь зуби. — Що було в листі?

— Деяка інформація для мене. Ми з Босом добре знайомі... Давай віднесу тебе в спальню.

— Ні. Я не хочу, щоб ти торкався мене, — зло скинувши плед, я спустила ноги на підлогу.

— Меггі? Що трапилося?

— Ти справді не розумієш?

— Якби розумів, не питав би. Ти все ще злишся через ранковий інцидент? Дарма, як показала практика, я був повністю правий.

Я стиснула кулаки, не маючи сил дивитися на нього. Мовчання порушив Дирх:

— Вона бачила вас із пані Катріною в клубі…

— Ну і що? Невже я не можу зводити улюблену племінницю на концерт? — він говорив так, ніби щиро не розумів моїх емоцій.

Хмикнула. Племінниця, звісно. Прикрила очі. Як боляче…

Я мовчала, стримуючи себе, але дух вирішив пояснити:

— Вона подумала, що це ваша коханка...

— Кетті? Яка дурниця. З чого ти взяла? — я відчула на собі його важкий погляд.

— А чому б мені так не думати?! — не витримала я. — Я перевіряла! Кровного зв'язку немає! Немає! Чому ти дивишся мені в очі й так нахабно брешеш?! Я тобі повірила, а ти так підло мене зрадив...

Сльози текли рікою. Я гадала, Раян почне виправдовуватися, заперечувати, але ні. Він мовчав, спостерігаючи за мною. Ненавиджу!