Розділ 30

— А поїсти… — почав Луї, але, згадавши, з ким говорить, махнув рукою.

— Вибач, Лу, немає часу, — швидко проговорив чоловік, зав'язуючи краватку. — Меггі!

— Іду я… — дожовуючи солодкий кубик, я зістрибнула зі стільчика. — Луї, коли все буде готово, зберіть, будь ласка, у термоконтейнери, я когось пришлю за ними.

Моєму збиранню позаздрили б найкращі бійці: кілька хвилин — і я сідаю до Рая в кар. Сьогодні він змінив свої звички й взяв Коршуна водієм. Як тільки ми рушили, він опустив захисну перегородку і, діставши галопланшет, почав вводити мене в курс справи.

— Ще один теракт. Десять хвилин тому на іншому кінці планети в Саулі. Постраждалих десятки тисяч, двоє Прядачів зникли. Подивись на почерк.

Він показав мені кадри з місця події. Пожежа, руйнування. Безмежне море крові, вкрите чорними трояндами — символами скорботи та втрати. Пелюстки, тисячі ніжних, але смертельних, хаотично кружляли серед рятувальників і постраждалих, наче останні сліди життя, що тонуть у морі чужого болю. Кожен кадр відображав безліч зламаних душ і розбитих мрій, залишаючи в серці глибокі рани трагедії та невимовний смуток.

— Як зникли?! Нас же зазвичай охороняють краще за королів, да й взагалі… — розгублено промовила. — Яка це була подія, що одразу два Прядача опинилися разом?

— Міжгалактична престижна премія для кіноакторів «Кароліна». Один — номінант, інший — запрошений гість.

Швидко переглядаючи звіти, що без перестану сипалися на його пошту, він усе більше хмурився. Густі брови насупилися, а на лобі, мов відбиток турбот, глибока зморшка прорізала його чоло. Щелепи були стиснуті так, наче він намагався стримати той буревій думок і тривог, що наростав усередині.

— Щось вже відомо? Є якісь сліди?

— Є подібні дані про невідомих, які малювали символи заклику навколо найжвавішого того вечора кварталу. Зрозуміло, туристи, фанати – людей було дуже багато. Пам’ятаючи про твого пацієнта, спеціалісти оглядають усіх постраждалих. Вже у десяти виявили схожі татуювання по тілу. Некроманти перевіряють мертві тіла. Душі, як і очікувалось, на заклик не відгукуються – їх також забрали.

— І троянди з’явилися набагато швидше… Вони стали сильнішими, Рай.

Мій голос тремтів. Ми не знаємо, з ким боротися, вони нарощують силу і завжди на крок попереду. Я не дозволила паніці розповсюдити в серці свої мерзенні щупальця і, різко видихнувши, почала вголос систематизувати всю наявну у нас інформацію.

— Отже, ми знаємо, що невідомі масово скуповують і викрадають високообдарованих магів. Ми знаємо, що за допомогою ритуалів вони збирають їх душі та магію. Навіщо? Нам невідомо. Ми знаємо, що чим вищий магічний рівень, тим більше сутність містить енергії. З цього можемо припустити, що саме вона їм і потрібна. Для чого? Можливо, знову якийсь чорний ритуал? Але на який ритуал потрібно стільки енергії та навіщо тоді душі? Пам’ятаєш пацієнта, медичну карту якого ти показав мені в перший день? Можливо… Просто ці капсули сили та номери на зап’ястях… Мені здається, вони й самі щось шукають. Пам’ятаєш, я тоді назвала маніяка божевільним експериментатором? Можливо, вони щось шукають або випробовують і для цього їм потрібно стільки альтернативних джерел…

— Варіант… — погодився чоловік, задумливо постукуючи пальцями. — Потрібно його добре обміркувати…

— А пам’ятаєш, ви пропонували варіант з Даркаром? Вони ж ритуалісти, й той покупець дітей використовував їх магію… Можна перевірити цей варіант.

– Вже. Територія на десятки тисяч кілометрів від їх планети оточена дванадцятьма захисними коконами та армією цілодобової варти. Крім того, їм навіть вдалося закріпити там Духа Охоронця, — пауза. — Ми подавали офіційний запит, але нам доволі грубо відмовили. Нелегальний корабель також повернувся ні з чим, його спіймали, як тільки він увійшов у захищений сектор. Охорона там дуже серйозна.

— А якщо подати запит від імені уряду, надати їм докази… Можна залучити Стівенсона… З Даркаром вочевидь щось нечисто, навіть якщо це не наш випадок… Та про що я! Вони точно тут замішані! Я відчуваю!

У мені з кожним словом зростала впевненість і відчуття своєї правоти. За допомогою щоденних медитацій і тренувань я добре розвинула свою чутливість і розширила канал із всесвітом, інформацію я отримую і засвоюю добре і, головне, швидко.

— Потрібно спробувати. Мені цими днями повинні надіслати книги цього народу, коли ознайомимося, можливо, ще щось зрозуміємо. Поки зробимо цей варіант основним і будемо відштовхуватися від нього.

Дочекавшись, поки чоловік закінчить ментальну розмову зі своїм секретарем, я поставила друге запитання, яке мене цікавило не менш:

— Рай, коли ти перенесеш мене в Саул?

— Ніколи, — спокійно, не піднімаючи голови від планшета, промовив він.

— Чому?! Там зараз дуже потрібна моя допомога.

— По-перше, це небезпечно, а по-друге, там і без тебе впораються. Медиків і ресурсів навіть більше, ніж потрібно.

— Але, Раяне!

Чи не розуміє він, що один Прядач вартий армії медиків!

— Ні, Меггі!

Він спробував вразити мене своїм фірмовим арктичним поглядом, якось надавити, але все марно. Я, напевно, єдина, хто взагалі невразлива до цих його невербальних маніпуляцій.

— Меггі… — втомлено зітхнув чоловік і почав пояснювати, як дитині. — Це небезпечно. Тільки що були викрадені ДВОЄ твоїх колег. Ти сама щойно розповідала мені про енергії й невідомі кроваві плани даркарців. Ти дійсно вважаєш, що я дозволю тобі там бути?

— Раяне, у мене багато охорони! Я вже згодна, щоб ти ще когось виділив, але я зобов’язана там бути! Я можу врятувати більше людей, ти ж знаєш!

— Мені байдуже на цю купу людей! Для мене важливі лише ти та твоя безпека! Ні! І це моє останнє слово.

Він вперше підвищив на мене голос — його ніздрі хижо роздулися, а очі палахкотіли гнівом. Наші погляди зійшлися в жорстокій сутичці, і, зрештою, я, мимоволі здавшись, злісно відкинулася в кріслі. Але це ще не кінець... Ми ще побачимо!