Розділ 11

За вікном прокидалися перші промені світанку, а я, зручно вмостившись у кріслі, дов’язувала Астару шарф із зачарованих ниток. Це надзвичайно корисне заняття: воно неабияк заспокоює нерви та приносить невимовну користь. З таким шарфом я буду впевнена, що цей свавільний і впертий підліток ніколи не змерзне і не втратить свідомість від спеки.

Фоном слухала останні світові новини. Зараз йшов репортаж із центрального космопорту Тайлоса. До нас прибуває сам Прядач Звуку – особистість надзвичайно відома й популярна. Місцева влада доклала чимало зусиль і витратила чималі кошти, аби він виступив сьогодні на концерті на честь Дня міста.

Відірвавши погляд від магічних спиць, я глянула на широкий екран. Високий привабливий шатен із широкою білосніжною усмішкою спускався по трапу під овації фанатів і спалахи камер журналістів. Помахавши рукою, він викликав нову хвилю емоцій у натовпі. 

Мої очі мимоволі закотилися: це так банально! І без того тут було нездорове ставлення до Прядачів – їм мало не поклонялися. А цей ще й зірка – комбо. Тим часом музикант уже спустився, привітався з першими особами, і тут буквально нізвідки з’явилася охорона з емблемами "Хьорст Корпорейшн", яка миттєво сховала його від настирливих очей фанатів.

– Меггі! Ми сьогодні кудись ідемо? – витираючи піт рушником, Астар підіймався з тренажерного залу.

У нашій родині я запровадила правило, що неділя – це суто сімейний день, і, по можливості, його слід проводити разом.

– Звісно, йдемо. Можливо, є особливі бажання? Можемо піти на ярмарок, прогулятися й спробувати традиційні страви, а ввечері підемо на концерт? – я кивнула на голографічний екран.

– Давай. Ед із нами йде? – демонстративно байдужим тоном спитав син.

Останнім часом між ними пробігла якась чорна кішка, і Астар, як більш емоційна натура, постійно сердиться, коли бачить його поруч. Конфлікт почався, коли Едвін під час чергової вечері знову завів розмову про релігію. Астар не сприймає богів і, як мені здалося, навіть затаїв на них образу.

– Я занадто багато бачив, щоб вірити й довіряти цим винятковим. Коли справді потрібно, вони ніколи не чують молитов і прохань, – тоді зі зневагою сказав він мені.

Усі мої спроби помирити цих упертюхів зазнали невдачі. Зрештою, я вирішила, що вони обоє дорослі люди й нехай самі розбираються. Недарма кажуть, що благими намірами вистелена дорога до пекла.

– Ні, його викликали на роботу. Сказав, що спробує хоча б встигнути на концерт.

– Зрозуміло, а що це так смачно пахне?

– Я спекла агариковий пиріг – чекає на тебе на столі.

– Пиріг!

І хлопець зник у мить. Так, смачно поїсти для нас діло святе.

Не минуло й п’яти хвилин, як мені приходить повідомлення з коротким: "За нами стежать". Я сердито піджала губи, адже деякі специфічні хвилі й сама відчула під час ранкової медитації, але все списала на нещодавно придбану техніку.

"Знешкодиш? Хто це, зможеш вирахувати?". 

"Якщо я знищу жучки, накриється внутрішня система безпеки... Щось придумаю. Замовника поки не назву, але це точно професіонали. Робота дуже тонка і зав’язана на системі охорони будинку". 

"Може, це Академія встановила?". 

"Можливо. Тим більше, що наша система захисту від компанії того непохитного дядька."

Цього слід було очікувати. Ні за що не повірю, що містер Хьорст не доводить справи до кінця. Гаразд, розберемося. Попереджений – отже, озброєний.

– Дитя, через пів години чекаю тебе вдягненим у вітальні!

– Добре! – як ні в чому не бувало прокричав син із набитим ротом і махнув рукою.

– Ну хоч для когось проблеми не є перешкодою до щастя, – пробурмотіла я і тепло всміхнулася, дивлячись на задоволеного підлітка, що жваво жував пиріг.

***

Ярмарок остаточно розвіяв усі сумні думки. Ми з Астаром переконалися, що стежать за нами обома. Жодних активних дій вони не вживали, а ми нічого не замислювали, тому вирішили, що нехай поки що дивляться. Нам це не шкодить.

Атмосфера в місті була святковою і піднесеною. Талос до свята прикрасили квітковими композиціями та яскравими голограмами. Нижню магістраль майже повністю перекрили, віддавши її гостям і жителям столиці. Навколо бігали щасливі діти. В небо здіймалися загублені повітряні кульки. Сміх і веселощі буквально пронизували повітря. Навіть погода радувала теплом, якого місто давно не бачило.

Цього дня ми відпочили на славу. Гуляли гастрономічними крамницями, дивилися живі виступи вуличних артистів, багато розмовляли й брали участь у всіляких конкурсах і змаганнях. А зараз, насолоджуючись смачними чуросами, ми, вливаючись у потік фанатів, прямували до центральної площі, де вже звучали перші акорди мелодії.

Раптом Астар зупинився і різко обернувся назад. Не виявивши нічого підозрілого, він почав вертіти головою, уважно оглядаючи місцевість. Через кілька секунд він, нахмурившись, зло вилаявся.

– Що сталося? – тривога, характерна для професійного найманця, поступово передалася і мені. Я також почала оглядати натовп.

Ми трохи перекрили центральну дорогу, люди злилися, тому я потягнула хлопця за рукав на тротуар.

– Я відчув потужний викид чорної енергії… – тихо сказав він, бігаючи поглядом по натовпу. – Це мені не подобається…

– Мало що може бути. Тут зараз стільки залишкових слідів сили, що скоро все почне іскритися. Можливо, невдале заклинання відскочило й викликало специфічну реакцію? – не знала, кого більше намагалася заспокоїти.

– Можливо… – з напругою протягнув син. – Але моя інтуїція кричить про небезпеку, і це мене дуже тривожить.

Я оглянулася: багато охорони, вся спокійна й розслаблена. З поблажливістю спостерігають за перехожими й розбираються з першими нетверезими гостями.

– Кричить, кажеш? Ідемо додому?

– Давай. Моя інтуїція тренована й ще ніколи мене не підводила, – нервово смикнувши плечем, він непомітно привів зброю в готовність.