Розділ 10

Ввечері після вечері я сіла за голографічний комп’ютер у своїй спальні. Вірші Лі та його зникнення не давали мені спокою цілий день. Ніколи не помічала за юристом схильності до поезії. Чому не можна було написати все простими словами? Можливо, на ньому лежала якась клятва або обмежувальне закляття? Нічого не розумію. Гаразд, почнемо з початку. Спершу я вирішила перевірити закриту Темну Мережу. Якщо знати особливі ключі й мати гарні зв’язки, тобі відкриються справжні глибини доступу.

Кинувши випадковий погляд на годинник, я помітила, що стрілка вже перевалила за третю годину ранку. Пора закінчувати, завтра рано вставати – треба відправляти Астара на навчання. Знаю, що він сам впорається, але ці рутинні справи заспокоювали мене, підтримуючи стабільний та комфортний емоційний стан. Це стало одним із моїх внутрішніх якорів рівноваги.

Тихо зітхнувши, я потягнулася, позіхнула і, прихопивши брудну чашку з-під кави, спустилася на кухню. Не люблю безладу.

Повертаючись, заглянула до спальні підлітка. Розкинувшись на ліжку, він тихо посапував. Загорнувшись у шлейф «невидимки», я підійшла й підняла ковдру, що впала на підлогу. Астар очікувано не прокинувся, але уві сні кумедно невдоволено зморщився. Я його накрила і, ніжно поцілувавши в лоба, тихо покинула володіння названого сина.

У своєму віртуальному розслідуванні я провела понад два тижні. Знайдена інформація потребувала ґрунтовного осмислення та систематизації. Для підстраховки я замовила ще деякі дані в одного відомого хакера.

Ось що мені вдалося зібрати. По-перше, почастішали випадки викрадення людей. Попит народжує пропозицію. Рабовласницький бізнес переживає свою зоряну годину. Я натрапила на неймовірну кількість різних форумів та закритих сайтів. Пропозиції були на будь-який смак і запит. Мене аж холодом проймало, коли я переглядала фотографії й читала коментарі. Але факт залишався фактом: цей нелегальний бізнес зараз комусь вкрай потрібен. Без величезних фінансових вкладень і високого заступництва все в цих господ не було б таким радісним. 

І ще, я так і не знайшла матеріалів того журналіста, розмову якого підслухала в барі, що теж дивно. Це ж Темна Мережа, тут вважається неможливим безслідно стерти будь-яку інформацію.

По-друге, троянди. Чорні. Їхня поява або згадка в багатьох культурах трактується як символ смерті й переходу за Межу. Нам загрожує велика небезпека? А пилок? Можливо, це якийсь новий небезпечно-шалений наркотик? Або ж він мав на увазі щось інше? Ох, як же все це незрозуміло й заплутано...

Зачитавшись, я не одразу помітила сигнал на комунікаторі. Дивно... Адміністрація Академії.

– Я слухаю.

– Добрий день, Меггі Кларк?

– Добрий день, так.

– Вас турбує Мая Лардж, секретарка директора Талойської Академії, – початок мене вже насторожив. – Просимо вас якомога швидше з’явитися до кабінету місис Анабель для з’ясування обставин справи пана Кларка.

– Що сталося?

– Вам усе пояснять на місці, просимо з’явитися протягом пів години. Гарного дня. До побачення, – не дочекавшись відповіді, вона відключилася.

Перші кілька секунд я сиділа, не рухаючись і дивлячись в одну точку. Яка ще справа?! Що я ще пропустила в цьому житті? Я відправила Астару коротке повідомлення: «Усі живі?», відповідь прийшла одразу: «Так». І на тому дякую. Отже, рятувати його з в'язниці не доведеться. Боже милостивий, про що я думаю?!

На місці я була за рекордно короткий час. Відлунюючи каблуками по дорогому паркету, я намагалася заспокоїтися, повторюючи раз за разом одну й ту ж мантру. Уява не заспокоювалася й малювала одну страшну картину за іншою. Знаючи можливості мого сина, це завжди було щось епічне й жахливо криваве.

Зайшовши до приймальні, я зустріла пані Лардж. Вона неспішно готувала традиційний чай. Дівчина підняла голову на звук відчинених дверей.

– Доброго дня, я мама Астара Кларка.

– Доброго дня, проходьте до кабінету, вас уже чекають, – однією з чотирьох рук вона вказала на двері, при цьому не припиняючи помішувати ложечкою в чашках.

Я кивнула і, підійшовши до дверей, впевнено постукала.

– Увійдіть.

– Доброго дня, я мама Астара Кларка, – повторила я, а сама, знайшовши поглядом Астара, уважно сканувала його стан.

Побачивши на його чолі кров, я нахмурилася, підійшла й поклала долоню на скроню. Нічого серйозного, забиття, гематоми, на чолі єдина відкрита рана. Залікувала швидко.

– Ти мене до мало інфаркту не довів!

Син винувато розвів руками, але каяття в його очах я так і не побачила.

– Вибачте, я вас слухаю. Що сталося? Чому мій син у крові?

Я нарешті підняла погляд на присутніх. Всього їх було троє: власне, місис Анабель за столом, чомусь пан Хьорст ліворуч від неї і якийсь тренований громило в формі, який потай закохано дивився на директорку. Це я теж відразу помітила. 

– Ушкодження студент отримав під час опору охороні, – спокійно зустрівши мій погляд, відповів Хьорст. – Хочу зауважити, що троє моїх тренованих бійців потрапили до лікарні. Ваш син давно займається єдиноборствами?

Уявляю, що було б, якби він не стримувався… За взаємною домовленістю ми приховуємо рівень своїх можливостей. Я до рівня володарки звичайного Дару зцілення, а він до адепта давніх практик єдиноборств, не більше. Я осудливо поглянула на Астара. Той роздратовано закотив очі.

– Давно, це його хобі. Мені хтось пояснить, що тут сталося? – я вимогливо поглянула на Анабель Вірт, шукаючи відповіді.

– Так, прошу, сідайте, – вона вказала на крісло навпроти сина. – Річ у тім, що вчора вночі невідомий зламав приймальню секретаря і мій особистий кабінет, – вона зробила багатозначну паузу.

– Щось зникло?

– Десяток особових справ і кілька важливих документів.

— Співчуваю. Але до чого тут Астар?

– До чого? А ось тут починається найцікавіше. Набіг здійснив хтось зі студентів. Камери, які мали це зафіксувати, були заздалегідь виведені з ладу, так само як і охорона комплексу, – директриса швидко обмінялася поглядами з містером Хьорстом. – Усі рівні захисту були зламані за допомогою внутрішнього ключа.