Розділ 2

Прокинулася я від того, що щось заважало мені нормально дихати. Знову. Опустивши погляд, зрозуміла, що це рука "гіпнотизера" намагається притиснути мене своєю вагою до землі, тоді як сам власник лежить поруч непритомний. Скинула з себе безвольну кінцівку, спробувала піднятися. Вдалося не з першої та навіть не з другої спроби, а тільки після того, як застосувала здібності.

Ну що скажу: місцевість мальовнича, безлюдна і невідома. Попри всі зусилля, згадати, як опинилася на цьому забутому богами пустирі, я не змогла. Останнє, що підкидала пам'ять, — це гул і спалах, що різко змінилися холодом і темрявою. Це все дуже дивно, але чого я ще очікувала після зустрічі з фіолетовими людьми? Потрібно швидше вибиратися звідси. Я рішуче залізла в сумочку, щоб дістати смартфон, коли з'ясувалося, що на будь-які запити він реагував незмінно чорним екраном.

Тихо лаючись, стала озиратися навколо. Мені терміново потрібно знайти якийсь населений пункт або велику дорогу. Так у мене значно підвищаться шанси дізнатися про своє місцеперебування і знайти спосіб зв'язатися з Даніелем. Хлопець швидко вишле мені машину або зв'яжеться з потрібними людьми, якщо мене занесло кудись далеко. 

Дідько, ще й контракт сьогодні! Як усе невчасно! Так. Стоп, паніка: глибоко вдихнула і різко видихнула. Моє зникнення обов'язково помітять. У кафе я точно бачила камери, а там уже справа техніки та часу. 

Заспокоївшись, рушила на північ. Залишати позаду чоловіків я не боялася, відпочивати їм залишилося ще декілька годин, а далі нехай самі вибираються. Зайвим ідіотизмом ніколи не страждала, життя вчить жорстко, зате надійно і з гарантією.

Не встигла відійти й на кілька кроків, як відчула вібрацію повітря і знайомі теплі голочки по тілу. Навколо стали стрімко розростатися червоні крапки. Повіяв сильний вітер і повітря наповнилося запахом сірки. Хвилина затишшя, і простір вибухнув від десятка різнотембрових голосів. Істоти в дивному одязі зі зброєю у руках й звірячими обличчями були налаштовані абсолютно точно не допомогу милосердну мені тут надавати. Я вся напружилася.

— Якого…? — вилаявся громила з потворним шрамом на щоці й сплюнув на землю. — Ви теж відчули сигнал?

— На найвідповідальнішому місці! Мені майже вдалося його зловити! — кричала неймовірної краси жінка в розкішній червоній сукні.

— База скасовуй, тут усе чисто. Ні, скоріше за все сплутаний сигнал, тут тільки дівка якась. Індекс небезпеки 3. Ні, думаю, підкріплення не знадобляться, — солідного виду чоловік у костюмі сталевого відтінку розмовляв із кимось, уважно стежачи за моєю реакцією. Від нього йшла дуже сильна енергетика. — Ти хто взагалі така? Що тут сталося?

Це вже адресувалося мені. Я навіть на мить розгубилася, не знаючи, як правильно вчинити. Зараз найменша помилка може коштувати мені життя. Добре все зваживши, я вирішила грати на зовнішності. Контраст із мого довжелезного платинового волосся і глибоких чорних очей не раз допомагав у важкій ситуації. Адже що менше ти викликаєш підозр, то більший шанс залишитися в живих. Ризик — справа благородна, вірно? Я зробила найнещасніше обличчя з усіх можливих і тремтячим голосом майже проридала:

— Як добре, що ви мене знайшли! Допоможіть, бу-у-удь ла-а-а-а-а-аска! Я не знаю, як тут опинилася, — прошепотіла я іноземною мовою. Самотня сльозинка скотилася по щоці. — Я просто йшла на манікюр, а тут... і воно... а потім, — переходжу на іншу мову і додаю неприємний ультразвук. — Поверніть мене додому-у-у-у! Ма-а-а-а-атінко-о-о! — коли співрозмовник стрибає з мови на мову, це теж дуже дезорієнтує. 

Обличчя присутніх спочатку витягнулися від здивування, а потім за кілька секунд почулися перші смішки й невтішні коментарі з приводу моїх розумових здібностей.

— Гляньте! Ці телепні притягли із собою дитину! — мене така характеристика звісно здивувала, але нехай.

— Та яка це дитина, Карле! Подивися уважно на її форми! Баба це!

Поки присутні емоційно сперечалися з приводу моєї зовнішності та віку, а я активно грала роль пані в біді, чоловік у костюмі сканував мене оцінювальним поглядом. Так і хотілося сховатися або втекти якомога далі. Настільки матеріальним був його погляд. Щось вирішивши для себе, він кивнув хлопчині, що стояв поруч, і розвернувся, віддавати команди людям, що стояли позаду.

Молодий хлопець бадьорим кроком, мало не підстрибом, попрямував у мій бік. Я ще інтенсивніше стала грати горе, про всяк випадок, так би мовити. Наблизившись, він підбадьорливо посміхнувся і торкнувся скронь.

— Сьогодні явно твій день, красуне! Тобі дуже пощастило, що на виклик з'явився сам Вовк, у нього своя думка щодо жінок і дітей. Тож живи довго і не сумуй!

Я відчула знайоме поколювання в потилиці. Навчена гірким досвідом, не стала вириватися і спробувала розслабитися, показуючи, що сприймаю його маніпуляції. Очі незнайомця засяяли, і зірки в них почали свій танець.

— Слухай мене уважно. Зараз ти йдеш на північний захід до траси, там сідаєш на першу машину до міста. Потім телефонуєш рідним і кажеш, що їздила провідати подругу, але дорогою в тебе вкрали сумку з грошима і сильно вдарили по голові. Тому ти нічого не можеш згадати. Ти маєш переконати їх допомогти тобі повернутися додому. Щойно ти заснеш, ти забудеш про мене і про те, що ти сьогодні бачила, чула і відчувала.

Руки хлопця засвітилися, після чого, втративши до мене будь-який інтерес, він гукнув знайомого й емоційно жестикулюючи, став тому щось розповідати. Я майже дійшла до узлісся, коли вони привели до тями моїх знайомих.

— Стій! Стій, кому кажуть! Ловіть її!!!

"І навіщо ж так кричати?" — з сумом подумала я. — "Не міг ще хвилин п'ять у темряві-матінці полежати?"

— Обережно! Обережно тільки! Вона потрібна нам живою!!!

Здається, я ніколи так швидко не бігала. Але зупинятися було неймовірно страшно; всюди мене підганяли крики й спалахи вогнів. Я, як могла, на ходу зміцнювала потоки й вимальовувала захисний Візерунок. Не впевнена, що він надовго захистить від цих спалахів, оскільки природу їх я не знаю, і правильні умови вплести не можу. Мій Дар більше діє на інтуїтивному рівні, але іноді катастрофічно не вистачає базових розумінь, і все доводиться з'ясовувати шляхом дослідів.